Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Янові скарби 📚 - Українською

Читати книгу - "Янові скарби"

289
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Янові скарби" автора Роджер Пілкінгтон. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 58
Перейти на сторінку:
що запало після різкої відповіді Майкла. — А жаль, він би вам сподобався.

— А певно, певно! — погодився Білл. — Ну, що ж, коли ми позбавлені такої приємності, то доведеться якось без неї обходитись.

На річці ще зовсім не було руху, і Майкл точно тримався середини течії, щоб повніше скористатися силою води. Біля набережної стояли річкові трамваї, команди мили на них палуби, готуючись до цілоденної роботи. Жоден не вийшов ще у рейс, бо було рано — великий годинник на будинку Шелл Мекс показував всього пів на сьому.

Коли Тауерський міст лишився позаду, Пітер подумав, що нічого зволікати з сніданком.

— Хай дівчата посплять ще трохи, — сказав він. — Готувати сніданок — то їхня робота, але ж ми не можемо чекати вічно. Я піду в камбуз і приготую все сам.

Сказати по правді, Пітер подумав, що принаймні один з моряків візьметься йому допомагати, та марні були його сподівання. У відповідь він почув зовсім не те, на що чекав.

— Якщо хочете, то обидва можете йти вниз і поснідати, — мовив Білл, — а катер лишіть на нас, ми з Джо поведемо його далі.

— Непогана думка, — погодився Майкл, який теж дуже хотів їсти. — Ну, Пітере, ходімо й засмажимо яєчню. У нас багато яєць, я знаю.

Білл став до штурвала, і Пітер, переконавшись, що він уміє користуватися приладами, вийшов із стернової рубки і разом з Майклом спустився в люк.


— По-моєму, вони ледарі, — зауважив Майкл. — І це, мабуть, краще, а то почали б втручатися в усі наші діла.

— Не турбуйся, — мовив Пітер. — Може, нам і не потрібна буде їхня допомога, але в разі якої біди вони стануть нам у пригоді. Все йде гаразд — краще й не придумаєш. — Він дістав метиловий спирт і заправив обидва примуси. — Якщо вже взялися за це діло, то приготуймо добрячий сніданок: кукурудзяні пластівці, згущене молоко, яєчню і чай.

— Я зроблю яєчню, — запропонував Майкл. — Я навчився готувати її в таборі. Дозволь мені, будь ласка.

— Ну, гаразд, — нерішуче погодився Пітер. — Якщо ти обіцяєш, що вона не підгорить.

— Звісно, ні, — запевнив Майкл. — Чого б то їй підгоріти? — Він зняв з полиці сковорідку і витяг з-під раковини лоток з яйцями.

— А я тим часом накрию на стіл, — сказав Пітер. — Поснідаємо в нашій каюті.

— А що, як і для дівчат приготувати сніданок? — запропонував Майкл. — І піднесемо їм на таці в каюті. Слово честі, не розумію, як можна так довго спати.

— Це добре, хай собі сплять, — сказав Пітер. — Хоча й справді їм уже пора вставати. Коли закінчу накривати; на стіл, піду гляну — чи не збираються вони прокидатися.

Зненацька «Норця» шалено захитало: немовби підкидало вгору й вниз. Сковорідка ковзнула через увесь стіл і вдарилась об стіну камбуза.

— Що за… — почав Пітер.

Майкл, як був з яйцем у руці, так і кинувся прожогом до каюти й виглянув в ілюмінатор — спочатку в один бік, потім у другий.

— Всього-на-всього буксир, — вигукнув він, — а ти б глянув, яка від нього кормова хвиля! Заввишки, мабуть, футів п'ять. — Майкл аж пританцьовував. — Страх як хочеться зустрітися з якимось справді великим кораблем, — торохтів він. — Ото буде цікаво погойдатися на хвилях!

Ще одна могутня хвиля відкинула його до стіни камбуза. І він одразу ж знов помчав до ілюмінатора.

— Вугільник! — пояснив він. — Величезний, набагато більший від тих, що ми бачили біля Тедінгтона і Кінгстона.

Пітер нахилився, щоб і собі виглянути з-за його плеча. Нараз Майкл відчув, як брат міцно стиснув йому руку. Обернувшись, він побачив, що Пітер дивиться на стелю каюти, приклавши палець до вуст.

— Що там… — почав Майкл.

Але Пітер миттю затулив йому рота рукою і показав па стелю прямо над головою.

— Постав сюди стілець, мерщій! — прошепотів він. — Я хочу, щоб і ти міг почути.

Нічого не розуміючи, Майкл розгорнув складаний стілець, став на нього і, повернувши голову набік, підставив вухо до металевої квадратної сітки, що прикривала кінець вентиляційної труби. Пітер виліз на койки, розставивши між ними ноги, голова його опинилася поруч з Майкловою.

Вентиляційна труба проходила між внутрішньою і зовнішньою опалубкою, сполучалася з розтрубом на палубі і йшла далі. Від неї відгалужувалася трубка, яка закінчувалася такою ж решіткою в кутку стернової рубки, якраз за розсувними дверима, що вели на правий борт. Розтруб на палубі був обернений до корми, і коли катер рухався, повітря із стернової рубки і носової каюти витягувалося назовні.

Якийсь час нічого не було чути, потім з труби долинув тихий голос Джо. Він, очевидно, сидів у кутку, прихилившись головою до решітки, і хоч говорив пошепки, але кожне слово долинало по вентиляційній трубі.

— Може, воно й так, — казав Джо, — але мені не до вподоби мати справу із зграєю дітлахів, які, по суті кажучи, самі поліцейські.

Майкл пирхнув і хутко затулив рота рукою, але Пітерові було не до смішків.

Кілька секунд тривала тиша. Напевно, Білл стояв біля штурвала в кількох футах від решітки, і його слів не було чутно.

— Звісно, я не боюсь, — знову долинув голос Джо. — Хоча весь мій моряцький досвід за ціле життя зводиться до того, що колись, ще пацаном, я катався на човні по ставку. Проте, якщо нам, як ти кажеш, треба добиватися своєї мети і ти робитимеш усе, що належиться морякові, то ми якось вискочимо на сухе. Якщо цей хлопчина Пітер принесе канат і попросить його зростити, то доведеться тобі за це братися, зрозуміло?

Розмова урвалася. Майкл і Пітер перезирнулися: Пітер серйозний і стурбований, а у Майкла аж очі сяяли від збудження. Він прошепотів Пітерові у саме вухо:

— По-моєму, це шахраї. Мабуть, хочуть втекти від поліції. Може, грабіжники які? Тільки-но зустрінемо поліційний катер, підійдімо до нього і передамо їх поліції. Уявляєш, як зрадіє татко, коли довідається,

1 ... 23 24 25 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янові скарби», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Янові скарби"