Читати книгу - ""Лахтак""

«Шхуна «Білуха» затерта кригою! Прошу на допомогу криголам!»

— такий зміст радіограми.

— Додайте наше місцезнаходження і моє прізвище, — сказав Кривцов радистові. «Для одного криголама і для нас звіра тут цілком вистачить», — думав Кривцов.

… На «Білусі», крім команди, була ще артіль звіропромисловців з 25 чоловік. За дві години після того, як радист послав повідомлення, він дістав відповідь, що на допомогу «Білусі», щоб обколоти навколо неї кригу, йде «Малигін».

Кривцов знав, що на «Малигіні» 120 мисливців. «Малигін» був недалеко і мав скоро підійти.

Стрільці з «Білухи» одягли білі балахони і сходили на кригу. Вони оточували тюленяче стадо, боячись сполохати звіра, безшумно лягали за торосами і націлювались у тюленів.

Насамперед вони мусили застрелити сторожових тюленів. Більшість звірів спали, гріючись на сонці. Під тим березневим сонцем могли грітися лише ці звірі з величезним запасом сала під шкірою, бо в цей самий час у мисливців німіли від морозу ноги.

Сторожові тюлені не спали. Вони час від часу підводили морди і втягали в себе повітря, наче принюхувались, чи не наближається небезпека.

Стрільці підповзали до стада проти вітру…

Саме в цей час над обрієм показався дим, і незабаром серед пливучих крижин з'явився пароплав. То наближався «Малигін». За годину він підійшов на милю чи півтори до «Білухи». Але що то за пароплав іде майже у кільватері за «Малигіним»? Кривцов розглядав його в бінокль, та криголам заступав від нього той пароплав.

— Хто це може бути? — питає Кривцов і показує своєму помічникові Зеленіну на той пароплав.

— Щось невелике у всякому разі, — відповідає Зеленін, пильно розглядаючи пароплав у бінокль.

«Малигін» наближається, і Кривцов наказує радистові взяти сигнальні прапорці і піднятись на бочку, що на фок-щоглі[19]. Радист мусить сигналізувати «Малигіну»: «Все гаразд. Велика заліжка тюленів. Полюємо. Запрошуємо вас. Підходьте обережно».

На фок-щоглі «Малигіна», очевидно, їхній радист. Він теж двома прапорцями відповідає абеткою Морзе: «Зрозуміли. Дякуємо. Підійдемо борт до борту».

«Хто з вами?» — питає радист з «Білухи».

«Старий чорт ув'язався», — відповідь з «Малигіна», — натяк на пароплав, що йде за ним в кільватері.

— Пізнав, — каже Зеленін Кривцову, — Іван Федорович завітав.

Справді, то була шхуна «Ломоносов».

— От старий хитрун! — сміється Кривцов. — Ніхто його не просив, — нюхом почув, що «Малигін» на заліжку йде. Ну, нічого, — продовжує він, — вистачить і для нього.

— Присунув, — невдоволено прискає Зеленін, — ніби без нього не впоралися б…

В останній вечір троє капітанів зібралися пити чай у кают-компанії «Білухи». З ними були їхні ревізори[20]. Трюми «Малигіна», «Білухи», «Ломоносова» заповнились…

Підрахувавши свої трофеї, капітани заговорили про Мурманськ та про готування до наступного рейсу на звіробійний промисел. Потім згадували різні пригоди своєї багатолітньої звіробійної практики. Хтось сказав:

— Ех, були б тут капітан Гагін і штурман Кар — ті розповіли б. От у кого пригод траплялось.

— Де-то вони? — сумно промовив капітан «Малигіна». — Не знайшла їх «Білуха». Мабуть, влітку тебе, Кривцов, знов пошлють шукати.

— Нічого шукати, — пробасив Іван Федорович. — Загинули. От тільки як загинули? Безперечно, від вибуху котлів, хоч що б там не казав Федір Іванович.

— Хтозна, чи загинули. Поки ще не доведено, важко від розшуків одмовитись, — задумливо відповів Кривцов.

— Загинули, — стояв на своєму старий капітан.

До кают-компанії увійшов радист Валя. Сівши на своє місце коло столу, він звернувся до Кривцова:

— Дмитре Прокоповичу, тільки-но слухав передачу радіограм з мису Желанія в Архангельськ. Є цікава новина.

— А саме?

— Там до берега разом із кригою принесло шлюпку, догори дном перекинуту. На шлюпці зберігся напис: «Лахтак».

Капітани мовчки подивилися на Валю і потім усі разом, шморгнувши носами, глянули на стелю.

— Очевидно, ви не помилились, Іване Федоровичу, — сумно сказав Кривцов, — треба вважати: капітан Гагін, штурман Кар і з ними двадцять п'ять моряків загинули.

… Дзз-із… дз… дз… дз… — дзижчанням і свистом ішов північно-східний вітер, розсипаючи сніг над торосами, змітаючи його з рівного льодового простору і знов намітаючи в кучугури. Вітер мчав, наче чукча на нартах із запряжкою в десять тисяч собак. На крижаній рівнині на сотні, а може, й на тисячі кілометрів він не зустрічав жодної перепони. В темряві полярної ночі мільярди кубометрів повітря при 50° нижче нуля, перемішавшись із мільйонами кубометрів затверділих, як шріт, сніжинок, мчалися й вили в концерті велетенського урагану.

Над морем Лаптєвих другу ніч ревла шалена полярна буря. В таку бурю навіть білі ведмеді, одвічні бродяги полярних крижин, не одважувалися вирушати в мандри. Де їх захопив ураган, там і закопувались вони в сніг під якимсь невеличким торосом, щоб перечекати непогоду.

Цієї ночі особливо дико й зловісно на кригах пустинного моря Лаптєвих. Та є різниця між цією ніччю і багатьма подібними до неї над