Читати книгу - "Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова"

— З нею — ні. А в літаку були. П’ятеро хлопців приблизно одного віку і четверо малих від року до трьох. — Із ким?

— Встановлено. Диктую.

— Записую.

Кулик жестами припрошувала Раїску поста вити чайник, наладнати кавування.

— Так. Лемешко Олександр і Ольга з сином Єгором поїхали додому, кияни. Шапіро з близнюками трьох років — до родичів, прощатися перед Америкою. Двох хлопців зустрів тренер динамівської футбольної школи, Загоруйка й Бистрова. Ще один — Антін Костюк — сам подався на гостину до бабусі. Вас може заціка вити така собі Агрипина Бевзь, везла з собою хлопця тринадцяти років Віталія і малюка двох років Ігоря…

— Прізвище? — хрипко спитала Кулик.

— Найда Віталій Юрійович і Найда Ігор… — Стас зрежисував ефектну павзу.

— Та кажи вже!

— Та кажу вже: Найда Ігор Ігорович.

Раїска скептично здмухнула пилюгу, поворушила носаком клунки на підлозі.

— Який у цієї Горпини вантаж?

— А-а, розумію, Горпина по-нашому, це Агрипина по їхньому. Агрипина везла з собою достобіса валіз і клумаків.

— Мала взяти таксі…

— Плюєте в мою ніжну душу мистця… Колись ви казали, що в мене поріг навчабельності високий, а натомість вирішувальна здатність мізків — низька. Ви, Тетяно Іванівно, хоча й невисокої думки про мою кебету, проте не будете заперечувати, що елементарні слідчі дії мені до снаги.

Зараз мої хлопці опитують таксистів і «грачів».

Грипа, називаймо її так, з дітьми — трійця примітна, гадаю, знайдуть.

— Твої хлопці? Когось утаємничив у справу?

— Ляпас за ляпасом. І знову незаслужено. Я хіба не казав: позавчора я став вами, тобто обійняв омріяну мною вашу посаду, з чим себе палко вітаю. Своїх хлопців, як ви колись мене, я ганяю, мов солоних зайців. Наша з вами справа — цілком таємна, перед ознайомленням спалити. Вони гадають, що бігають з казьонної потреби. Хай м’язи нарощують.

— Вони звітували?

— Ні.

— Чому?

— Тому що бікоз, як кажуть наші англомовні друзі, — відмикнувся.

Кулик закурила.

— Слухай, Тетяно, маю до тебе ділову пропозицію. Бери мене агентом, не пошкодуєш, — Раїска, присьорбуючи каву з величезного кухля, наминала коржики.

Кулик не одразу второпала.

— Я жінка бита, закальонна, як сталь. Гадаю, ти — шпигунка. Як Штірліц. Тобі як резидентові іноземної розвідки положено вербувати агентів?

А я за добрі гроші продам усе. Окрім честі. Бо не можу продати дірку від бублика: честь забрав п’янюга Васька… Єслі хлопця звать Васілій, єму клічка нє нужна. Мене підгодуй — ціни не складеш. Я до свободи на «Арсеналі» працювала майстром, між іншим, начальником дільниці.

Хочеш, їхні секрети розсекречу? Ти на кого працюєш? На Америку? Долар нестабільний, але можна працювати. Втім, радять третину накопичень тримати в єврах, чула?

— Хто радить?

— Мої хазяї говорили, у котрих прибираю.

— При свідках про свої гроші говорять?

— А вони, Тетяно, ньюкри. Мене й за мебель не щитають, хіба що не трахаються при мені.

Хазяйка загадала вичистити зубною щіткою радіатори. У них старовинні, чавунні. Сказала, носовичком перевірить… — Райка відкинулася на стільці, поляпала себе по череву, — наїлося, напилося, як схотілося, так і змоглося… А знаєш, чому моя хазяйка про зубну щітку вигадала?

Сама колись наймитувала в одного німецького фірмача, унітази мила. Я підслухала, як їй подруги кістяк полірували на вечірці. То береш в агенти? Місяць випробуй безоплатно, а тоді поторгуємось. Щоб знали заокеанські акули, що хохли задешево не продаються. Хіба раз… Ну — два… Дідько з ними, хай дають, скільки дадуть. А для початку я в тебе приберу. Щоб така людина жила, як на вокзалі… Ганьбиш імідж держави перед своїми резидентами. Де тут у тебе віники ганчірки. Я продемонструю, що таке європрибирання.

Райка мала рацію. Прибирання жінкам знімає стрес — перевірено. За півгодини в готельці все ожило: совалося, чистилося, розкладалося, милося, вибивалося, пралося, заміталося.

— А ти не ледащо, — хекала Райка, вергаючи стару шафу, ще, мабуть, Стасової бабці.

— Не руш сама, — підпряглася Кулик.

— Ти не з нас. Освіту маєш?

— Юридичний факультет університету з відзнакою, заслужений юрист… Уф-ф-ф, так краще. Диви, й місця побільшало.

— А я до тебе на ти. Як тебе по батькові?

— Облиш, Раїско, долі — хоч із червоним дипломом, хоч із зеленим у цяточку — не об’їдеш, не обійдеш…

— Дурня. Долю жени в потрібному напрямку, ціпу-ціпу, паць-паць. І тримай назирці. Треба жити пильно. Як три богатирі на картині, бачила?

Дядьки, як кати здоровецькі, а придивляються, що та як. Так і ти — долоню дашком до лоба і — пильнуй. Моє власне відкриття.

Зателефонувало.

— Вже здогадалася? — весело спитала слухавка.

Кулик стресово сіла на диван.

— Лідка?

— Мені доповіли, що йдеш слідом. Як хортиця.

А — запізнюєшся. Тричі ха-ха… Втратила кваліфікацію? У мене кругом шпигуни, як у Кучми під диваном. Ти під ковпаком.

— Де мій син? Він з тобою?

— Яка бистра.

— Ти тепер Агрипина Бевзь?

Телефон зайшовся реготом, йой, не можу, ой, тримайте, ґвалт, помру.

— Сама здогадалася? — відсміялася слухавка. — Нам би з тобою зустрітися і посамітувати. На високому рівні. Конфіденційно. Вчора було зарано, завтра може стати запізно, а сьогодні — якраз. Поки ти не накоїла дурниць, до яких схильна. О’кей?

— Чого ти хочеш?