Читати книгу - "Мати, Карел Чапек"

Чоловічий голос із приймача. Алло, алло! Головний штаб армії повідомляє: вранці нальотом ворожої авіації зруйноване вщент місто Вільямедія. З цивільного населення загинуло вісімсот душ - переважно жінки і діти. Славне старовинне місто, скарбниця нашої історії, лежить у руїнах.

Тоні. Ти чуєш, мамо?

Чоловічий голос із приймача. Одна бомба влучила в лікарню. Загинуло шістдесят хворих. Місто палає.

Тоні. Матусю, прошу тебе…

Жіночий голос із приймача. Слухайте, слухайте, слухайте! Звертаємось до всього світу! Слухайте, люди! Сьогодні вранці ворожі літаки налетіли на село Борго й скинули бомби на сільську школу. Дітей, що вибігли зі школи, обстріляно з кулеметів. Вісімдесят школярів поранено. Дев’ятнадцятеро убито кулеметним вогнем. Тридцять п’ять… розірвано на шматки бомбами.

Мати. Що ти кажеш? Дітей? Хіба хто вбиває дітей?

Тоні (шукає на карті). Де це? Де це?

Мати (стоїть, мов закам’яніла). Дітей! Маленьких, беззахисних діток!

Тиша.

(Зірвавши зі стіни рушницю, величним жестом обома руками подає її Тоні). Йди!

Завіса

МАТИ

Задум п’єси, в якій мертві мали виступати на сцені як живі, виник у Чапека, за свідоцтвом його приятеля, письменника Франтішека Лангера, незабаром після написання п’єси «Адам-творець». Та він не був здійснений.

Наприкінці червня 1937 р., під час перебування у Франції, дружина Чапека Ольга Шайнпфлюгова в автобусі поділилася з чоловіком ідеєю нової п’єси: «Це мала бути вистава про матір у країні, на яку напав ворог. Мати хоче врятувати сина від війни. Коли вона бачить, що батьківщина справді під загрозою, то сама посилає сина на війну, хоч виховувала його в огиді до неї». 4 Чапек попросив дружину віддати цей сюжет йому. 13 листопада 1937 р. в газеті «Лідове новіни» була опублікована фотографія з підписом «Жінка з Леріди», що зображувала іспанку, яка плаче над трупом сина. Фотографія стала останнім поштовхом для кристалізації задуму. Чапек так коментував його: «При конфронтації жінки з війною виявляється, що основне покликання жінки не має нічого спільного з війною.

І так виникає конфлікт між чоловіком, який повинен за щось жити й умирати, і жінкою, яка захищає життя і яку - в її дітях - частинами вбивають.

Конфлікт між життєвим покликанням жінок і чоловіків». 5

Пояснюючи дружині, чому він залишає загиблих персонажів на сцені, письменник казав: «Я гадаю, що той, хто загинув за щось путяще, не вмирає й не зникає, що він лишається й далі тут, серед нас, своєю моральною цінністю чи справою, яку здійснив [...], я ще ніколи не писав про мертвих [...], вони весь час мене оточують і наполягають, уперті, тихо й скромно на своєму. І вони живі, страшенно живі, сповнені інтересу до своєї країни й небезпеки, навислої над нею, сповнені цікавості й занепокоєння з приводу того, хто і як продовжує їх незавершену справу». 6

10 лютого 1938 р. в журналі «Чин» було опубліковано інтерв'ю з Чапеком:

«...війна в Іспанії має пряме відношення до вашої нової п’єси?»

«Це було сказано не вовсім правильно. Іспанія - одна з кривавих ран сучасного світу; драма «Мати» узагальнює стан, який тепер незримо панує в усій Європі; вона показує, як дорого розплачуються звичайні громадяни і їх родини за те, що тепер діється в світі...»

«На чиєму ви боці в п’єсі?

Чи розв’язаний [...] фатальний конфлікт у «Матері»?»

«Накидати розв'язки чи вказувати шлях не входить до завдання драматурга. Я сприймаю всіх персонажів п’єси як людей благородних, що керуються своїми переконаннями. Обидва елементи, чоловічий і жіночий, не знаходять і не можуть знайти ні примирення, ні згоди: Мати просто не розуміє, хоч і скоряється; вона не розуміє й не погоджується з тим, що люди, яких вона любить, мають право йти на смерть за свою справу.

Вираз жіночої точки зору я бачу в словах Матері: «Самому вмерти - це кожен зуміє; але втратити чоловіка або сина...»

В цьому Чапек бачив «трагічну неминучість» і «метафізичну несправедливість». 7

Цікава праця Чапека над фіналом п’єси. В первісному варіанті Мати ще до приходу Тоні дізнавалася, що на дитячий садок упала бомба. Заключна сцена мала такий вигляд:

«Голос Тоні. Мамо! Матусю, ти тут?

Мати. Тут. Іди сюди, Тоні.

Тоні (входить до темної кімнати). Мамо, ти повинна зійти в підвал! Прошу тебе, ходімо...

Мати. Зачекай. Відчини віконниці.

Тоні відчиняє віконниці. Сірувате світло. Кімната порожня, в ній тільки Мати й Тоні.

(Простягає Тоні рушницю). Іди, Тоні, ти повинен іти».

В остаточному варіанті боротьба в душі Матері триває до останньої хвилини дії п’єси, а її рішення визначене закликом жіночого голосу по радіо, який повідомляє про загибель школярів під час бомбардування села Горга, і виражене одним словом: «Іди!»

Прем’єра «Матері» відбулася 12 лютого 1938 р. в празькому Становому театрі. Окремою книгою п’єса була видана того ж року видавництвом Борового.

Карел Чапек

МАТИ

0113

Друкований текст для вичитування взято з:

Карел Чапек. Війна з саламандрами. Мати. Оповідання.

Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1978.

Серія «Вершини світового письменства»

том 28

Відмінна якість:

електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!

© Переклав з чеської Юрій Лісняк

© Вичитування, правка, форматування і оформлення тексту: OpenBook, 2022