Читати книгу - "Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін"

Шукаючи кращої долі, «народи моря» і ті, хто рятувався від їхніх нападів, розселилися по всьому Середземному морю — від Сирії до Італії й острова Сардинія.

Розділ III. Розмаїття стародавніх цивілізацій

Перші держави Давньої Америки

1. По той бік океану — Америка та її мешканці. Найдавніші держави світу виникли в країнах, доволі близьких між собою, а тому їхні мешканці мали змогу спілкуватися й обмінюватися досвідом, запозичуючи винаходи і досягнення, що дозволяли краще обробляти землю й отримувати вищі врожаї, пристосовуватися до природних умов і захищатися від ворогів. Мешканцям віддалених країн і континентів було значно важче, бо їм доводилося досягати всього власним розумом, шляхом спроб і помилок. Однак і вони зробили свій внесок у загальну історію людства, створивши самобутні культури, розбудувавши величні міста і заснувавши славетні держави. Хай і сталося це не так швидко, як у Месопотамії, Єгипті чи Індії.

Найвіддаленішою частиною Стародавнього світу була Америка. Від Азії цей континент відділений Тихим, а від Європи й Африки — Атлантичним океаном. Перші люди переселилися до Америки лише 30—40 тисяч років тому, і багато тисячоліть пішло на заселення всього континенту. За зовнішнім виглядом давні мешканці Америки нагадують народи Східної Азії — мають жовтуватий колір шкіри, ніс із високим переніссям, рівне чорне волосся — тому вчені вважають, що переселення відбувалося саме звідти. Коли європейці вперше познайомилися з американськими тубільцями, вони вважали їх мешканцями Індії, відтоді їх називають індіанцями (тож треба не плутати їх з індійцями, мешканцями власне Індії).

Індіанці самостійно винайшли землеробство і вирощували багато рослин, з якими були не знайомі в інших частинах світу, — кукурудзу, картоплю, помідори, соняшник, стручковий перець, какао, ананаси, авокадо, ваніль. Натомість вони не знали ані пшениці, ані ячменю, ані рису. Індіанці розводили курей, індичок, кіз і овець. Але в них не було ані коней, ані биків. Тому вони не могли використовувати плуг, та й вантажі переносили вручну. Не знали мешканці Америки про бронзу і залізо, тож більшість їхніх знарядь були кам’яними.

2. Давні перуанці та храми долини Супе. Майже в центрі Південної Америки розташована країна Перу. Тихий океан біля її узбережжя багатий на рибу та молюсків. Тому спочатку серед давніх мешканців цієї країни переважали рибалки та збирачі. Але з часом зміна морських течій позбавила їх багатої здобичі та змусила шукати інших способів виживання.

Більша частина Перу вкрита високими горами, вершини яких і влітку стоять під снігом. Високо в горах беруть початок річки. Найбільша з них — Амазонка та її численні притоки — течуть на північ та схід, а, інші, коротші, такі як Супе, вже невдовзі впадають до Тихого океану. В горах часто йдуть дощі, під час яких навіть маленькі струмки перетворюються на бурхливі потоки, що руйнують все на своєму шляху. Але водночас вони несуть із собою мул, завдяки чому земля у гірських долинах стає надзвичайно родючою. Саме до цих долин і перебиралися давні рибалки, коли навчилися вирощувати культурні рослини.

Майже в той самий час, коли давні єгиптяни почали будувати піраміди, схожі на них храми почали зводити і мешканці долини Супе. Можна, звісно, дивуватися з того, що такі далекі один від одного народи створювали схожі між собою будівлі, проте й ті, й інші, вочевидь, мали за приклад природні гори, які на всіх континентах майже однакові з вигляду. Та й призначення перуанських пірамід було ближчим до месопотамських храмів (що їх також будували як східчасті вежі) — це були святилища. Найвідоміші та найбільші — піраміди, залишки яких знайдені біля сучасного міста Караль. Навколо них були збудовані ще кілька десятків споруд — не лише храми, а й зерносховища, житла та будинки для зборів.

Каральські будівлі видаються ще величнішими, якщо згадати, що мешканці долини Супе не лише не знали металічних знарядь, а й не вміли робити глиняний посуд. Та й вироби місцевих ремісників не вирізнялися розмаїттям і вишуканістю. Проте вчені вважають, що це були найдавніші перуанські міста, життям яких керували жерці.

Вклонялися давні перуанці сонцю та вогню — про це свідчать залишки священних багать. Навколо жодного з міст не було оборонних мурів. Не знайдено й залишків зброї та слідів воєнних сутичок — вочевидь, громади мирно співіснували між собою та з сусідами. Занепали та зникли перші міста Перу близько 1600 року до нашої ери — не внаслідок збройних нападів, а через виснаження земель та зміну природних умов.

3. Місто-держава Чавін. Принаймні деякі мешканці Каралю та інших поселень перебралися ще вище до гір. Землі у тамтешніх вузьких ущелинах було зовсім мало, проте вправні перуанці навчилися влаштовувати поля на гірських схилах — такі ділянки, які здалеку нагадують сходи, називають терасами. Орали мотиками. Вирощували кукурудзу, а також квасолю, боби, перець, гарбузи, кабачки, бавовник. Із тварин приручили собаку та ламу — далекого родича верблюда. З бавовни і вовни виготовляли одяг. Навчилися обробляти золото і срібло, проте використовували їх лише для прикрас.

Близько 900 року до нашої ери високо в горах біля одного з витоків Амазонки виникло місто Чавін. Однією з перуанських мов його назва перекладається як «місто синів ягуара». Зображеннями цього хижака, а також пуми і гірського орла — кондора, чавінці й справді із задоволенням прикрашали свої будівлі. У центрі міста височіли кілька великих пірамід із тесаного каміння, храми і стели на честь богів. Мешкало у місті близько трьох тисяч людей, і до кожного будинку був підведений водогін. Щоправда, самі оселі відрізнялися між собою — заможніші, швидше за все, належали жерцям, які не лише «спілкувалися із богами», а й керували складним міським господарством.

На відміну від міст долини Супе, Чавін силою зброї встановлював