Читати книгу - "Академія дружин драконів, Бетсі Прусс "

—Ти нам нічого не хочеш розповісти? —склала руки в боки Ци.

—Так! Нам Ванесса розповіла про твої пригоди. —підтримала Аріель, а я здивовано подивилась на вампірку. Вона байдуже знизила плечима, мов, ти сама напросилась.

Все ще мило посміхаючись, я підійшла до них ближче та сіла на ліжко Ци.

—Що ви хочете почути?

—Про поцілунок з принцом, звичайно! —вигукнула русалонька, надуваючи губки.

—Ну, почнемо з того, що я з ним не цілувалась. Просто коли я тікала від наставниці, то випадково впала з вежі і мене впіймав спадкоємець. —дівчата почали охати, засипаючи мене питаннями, та я проігнорувала та продовжила. —Моя сукня була зіпсованою і він дав мені свій плащ. А коли зав’язував його, то стояв дуже близько. Ось Ванесса й подумала, що ми цілувались. —я кинула злісний погляд у бік вампірки, що читала книгу на підвіконні.

—Ех, справжній принц! —підперши підборіддя руками, сказала Аріель. —Даму в біді не лишить, ще й допоможе.

—Дівчата, але я хочу сказати, що я вам не конкурентка. —трохи понуривши плечі, сказала я.

—Що це значить? —знову запитала русалка.

—Ну, я додому хочу, і заміж не те, що за принца, а й за якогось лорда не збираюсь. Мені дракони не потрібні, тому можете зі мною не конкурувати.

Ци разом з Аріель почали тихо сміятись, доки Ванесса продовжувала робити вигляд, що її тут немає.

—У нас тільки Аріель тут заміж вийти хоче. Тільки не за принца. —зрадливо посміхаючись, мовила ельфійка. —А за графа Люція!!

Ци знову почала сміятись, доки русалка ображено штовхала її у плече.

—А Ванесса взагалі додому повернеться. —доповнила ельфійка. —Ну а я просто вийду тут заміж за того, хто бере.

Я скривилась таким роздумам Ци. Наче й молода, красива, а заміж виходитиме не по коханню. Бррр, як добре що мені квиток додому вже пообіцяли.

—Гаразд, дівчатка, я хочу піти у купальню.

Я підхопила довгу сорочку та гребінець, а потім вийшла з кімнати. Навколо було надто тихо. Навіть не вірилось, що у кожній кімнаті тут купа дракониць, що готові роздерти мене в пух і прах.

Довгі темні коридори були ледь освітлені, що лише більше наганяло страху.

Коли я дійшла до купалень, помітила, що не зосталось жодного рушника, тому підхопила халат та зайшла у кімнатку. Пар був усюди, а дихати ставало дедалі тяжче.

—Привіт! —почувши голос з боку ванн, я підстрибнула, але швидко опанувала себе. —Як тебе звуть?

—Ріша. —відповіла я, підходячи ближче. Коли пар трохи розступився перед моїми очима, я помітила рудоволосу дівчинку. Вона була худою та млявою, але рум’янець на щічках запевнював, що з нею точно все гаразд. Я сподіваюсь на це.

—А я Шаіра. Дракониця.

—І ти навіть не намагаєшся вишкрябати мені очі? —з легкою усмішкою поцікавилась я, скидаючи з себе сукню та залазячи у дерев’яне корито поруч з Шаірою.

—А чого б мені це робити? Ти тут на таких же правах, як і ми. Якщо принц не візьме мене за дружину, то це буде лише моя помилка. А тобі максимум що світить, так це стати його фавориткою. Тому ти мені не суперниця, землянко. —досить спокійно та без тіні образ мовила дракониця.

З одного боку це було добре, адже ніхто не намагатиметься перегризти мені горлянку, але з іншого дуже ображало те, що вони й суперницю в мені не бачать. А їх принц просто король тролінгу та добре володіє мечем, от і все. Ніякої тобі серйозності, ніякої стіни кам’яної, а просто хлопчик, на голові у якого корона.

—Я буду йти, Ріша. —ім’я моє вона навмисно викривила своїми губами, вкотре доводячи, що я тут ніхто. Ну й нехай, скоро я відправлюсь додому і забуду про це, як про страшний сон. Звичайно я б могла зараз показати цій Шаірі її місце, але один проти стада у полі не воїн. Не варто через одну курку крилату наражати себе на анти фанатичний клуб дракониць.

Коли дівчина вийшла з купальні, я почала голосно лаятись. Не приємно, звичайно, коли тобі носом тичуть у всі твої недоліки.

Розслабившись, я занурилась у воду з головою, набираючи у легені побільше повітря та відкриваючи очі. Вода легкими хвилями хоодила на поверхні, і в такі моменти мені здавалось, що я просто спостерігаю за цим світом. Ні більше, ні менше.

Визирнувши з води, я зробила декілька глибоких ковтків повітря, а потім знову опустила голову у воду.

Коли я розплющила очі, наді мною стояла тінь. Моє серце пішло у п’яти, коли я спробувала підійнятись, але холодні руки з силою вчепились у мої плечі та ще глибше занурили тіло.

От чорт! Так вляпатись і на другий же день.

Повітря катастрофічно не вистачало і я спробувала руками зачепитись за груди того, хто так старанно мене топить. Через якусь мить моє тіло почало здригатись, у спробах вхопити повітря, але замість цього легені наповнила вода. Відчувши легке поколювання по всьому тілу, я прикрила повіки, навіть не намагаючись вчепитись за кривдника.