Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

На жаль, вона пролітає мимо нього.

— Ти сам це сказав! Я тут ні до чого!

— Якби ти не промовив цю дурню, то я б так не сказав!

— Та зізнайся вже сам собі, що вона приваблива і ти хочеш її!

— Та пішов ти, — бормочу я і йду з кухні до коридору.

— Ден, ти ж і сам розумієш, що не просто так їй допомагаєш. Знаючи тебе — ти б ніколи не цікавився так чиїмись проблемами, — каже Маркус, наздоганяючи мене.

— Я завжди допомагаю підлеглим.

— Матеріально — так. Але тебе майже не цікавлять їх проблеми. Я бачив тебе після вашої першої зустрічі. Ти просто не бачив себе, коли розповідав про неї. В твоїх очах була…

— Злість? Ворожість? Огида? — підбирав я слова, роздумуючи вголос.

— Я б краще сказав: зацікавленість, бажання і пристрасть. Тобі подобається Амелія.

— Ні.

— Це було не запитання. Я сказав тобі факт. А ти — дурень, тому що не розумієш нічого. Поки ти будеш думати над своїми почуттями — вона буде з іншим. До прикладу, із Крістофом.

— Що? Він тут до чого?

— Ти не бачив, як він на неї дивиться? — Маркус дивується, ніби сказав щось очевидне. — Не можу повірити, що ти це не помітив. Більша частина готелю про це знає, завдяки Мії.

— Мені начхати, хто нею зацікавлений.

— Побачимо, що ти скажеш, коли вони разом будуть йти, тримаючись за руки.

— У нас діє заборона на службові романи.

— Навіть тебе це зараз не зупиняє. То що вже казати про Крістофа? — він посміхається і йде в бік вулиці. — До завтра, нахабний Даніель Філц. Подумай вночі гарненько про своє чортеня.

— Я в тебе зараз знову щось кину, якщо ти не замовкнеш!

— Я просто кажу тобі правду! Не варто на неї ображатися! — сміється Маркус і ховається за дверима.

Я закочую очі і йду до свого номеру. З голови все ніяк не виходять слова Маркуса про мої почуття до Амелії. Звичайно, вона гарна. І справа навіть не в тому, що так гадаю я. Вона дійсно вродлива, і тільки дурень цього не помітить. Але щоб мені подобалося чортеня? Та нізащо.

Прийнявши душ, я йду до ліжка, де лягаю, навіть не накриваючись. Сон все ніяк до мене не приходить, тому що я весь час думаю про дурні слова Маркуса та про Амелію. 

— Бовдур, — бормочу я, і декілька разів проклинаю друга.

Цієї ночі мене знову мучить безсоння.

І це безсоння звуть Амелія — маленьке, вродливе чортеня.