Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст 📚 - Українською

Читати книгу - "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Потайна кімната" автора Йорн Лієр Хорст. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 72
Перейти на сторінку:
class="p1">— Так, але й просив він мене давно. Три роки тому чи щось таке…

Вістінґ жестом запропонував сісти до столу. Не було сенсу їхати в поліційну управу, щоб вислухати розповідь Акселя Скавгауґа. Вістінґ поклав на стіл мобільний телефон, увімкнув його в режим диктофона й попросив Скавгауґа повторити сказане.

— Він мені подзвонив, — розповідав Аксель Скавгауг. — Запитав, чи міг би я приїхати до нього на дачу, у Ставерн. Сказав, що має для мене роботу. Я подумав, що то якийсь дріб’язок, яким йому ліньки було займатись, а їхати туди ж далеченько, та він пообіцяв добре заплатити.

Вістінґ виклав перед собою блокнот, але нічого не записував, лише уважно слухав.

— Я віддавна його знав, — додав Скавгауґ. — Ми з його сином — друзі з дитячих років. Малим часто бував у них на дачі і вдома в Колботнені.

— Отож ви поїхали до нього на дачу? — запитав Вістінґ, щоб скерувати розмову у потрібне йому русло.

Скавгауґ кивнув.

— Він зле почувався. Щойно виписався з лікарні. Інфаркт… Мабуть, почав думати про те…

— Про що?

— Про те, що йому б не хотілось, щоб сторонні нишпорили в особистих речах після його смерті. Тому й попросив мене це зробити.

Нарешті до Вістінґа почало доходити, про що торочив Аксель Скавгауґ.

— Він хотів, щоб я спалив усе дотла, щойно почую про його смерть, — сказав Аксель, підводячись і прямуючи до комода. — Я маю документ…

Пошукав якусь мить у паперах і поклав аркуш перед Вістінґом.

— Написав на випадок, якби я мав проблеми.

Короткий текст був надрукований на друкарській машинці.

Я, Бернгард Клаусен, оголошую свою останню волю: мій літній будинок на Гуммербаккені, у Ставерні, має бути спалений після моєї смерті з метою знищення усіх паперів і документів. Виконавцем я призначив Акселя Скавгауга, який не повинен підлягати звинуваченню у навмисному підпалі.

Під підписом іще стояла примітка від руки: Код алярму 0105.

— Він дав мені ключ, — додав Скавгауґ. — Лежить у фургоні.

Вістінґ глянув на співмешканку. Видно було, що вона все знала.

— Хіба він не міг сам знищити свої папери? — запитав Мортенсен. — Спалити в грубці чи ще десь?

Скавгауґ енергійно похитав головою.

— Він писав книжку. Мемуари. Увесь стіл був завалений паперами. Йому потрібні були ті папери, доки міг писати, але у випадку своєї смерті не бажав, щоб хтось у них копирсався.

— І ви погодилися? Отак просто?

— Хатина застрахована. Лєна в будь-якому випадку отримала б страховку.

— Його внучка, — завважив Вістінґ.

— Донька Леннарта, — кивнув Скавгауґ. — Вона — єдина спадкоємиця. Він казав, що грошей від страховки вистачить з горою на те, щоб збудувати новий сучасний літній будиночок. А ще вона отримає дім і гроші в банку.

— Будинок, сподіваюся, палити не треба? — запитав Мортенсен.

— Та ні… Всі ті папери, які він ховав від чужого ока, були в літній хатині.

— Що тобі заплатили? — поцікавився Вістінґ.

— Сто тисяч завдатку. Гроші тримав уже напоготові. Якби я не погодився, він ладний був шукати когось іншого.

— У норвезьких кронах?

Запитання начеб спантеличило Скавгауґа, але він ствердно кивнув.

— Решта грошей лежала в умовленому місці, я мав їх забрати після всього.

— Розкажіть усе по порядку, — попросив Вістінґ.

— Що ви маєте на увазі?

— Від моменту, коли ви поїхали на дачу вночі проти вівторка. Якнайдетальніше…

Аксель Скавгауґ підійшов до співмешканки, узяв зі столу перед нею пачку цигарок, вийняв одну.

— В новинах у неділю сказали, що він помер, — Аксель прикурив і повів далі: — Я поїхав у Ставерн, відчинив двері, але код, який мені дав Клаусен, був нечинний.

Він тицьнув на записку від Бернгарда Клаусена.

— Далі було все як домовлено. Там уже стояла наготована каністра з бензином. Решту оплати я знайшов, де й було сказано. Я лише розлив бензин і підпалив сірник. Упевнився, що вогонь добре розгорівся, і побіг назад до фургона.

— Де лежали гроші за роботу?

Скавгауґ струсив попіл у горнятко.

— У конверті, приклеєному стрічкою під полицею в шафі. Він показав мені, ще коли я був там три роки тому.

Вістінґові потрібне було підтвердження.

— У потайній кімнаті?

— Га?

— Конверт з платнею був захований у колишній кімнаті Леннарта? Це ж там ви підпалили?

— Ні, за стіною, у сусідній кімнаті. Така була домовленість.

Вістінґ взяв зі столу телефон із записом зізнання. Він вірив, що пожежа сталася на замовлення Бернгарда Клаусена, але балачки про папери й мемуари були, звісно, вигадкою. Політик хотів позбутися грошей.

— Що тепер? — запитав Скавгауґ.

Вістінґ глянув на чоловіка перед собою, доволі наївного, щоб повірити, що писулька Бернгарда Клаусена звільнить його від кримінальної відповідальності. А Вістінґ не хотів бути тим, хто пояснить йому, що співучасть у шахрайстві зі страховкою і підпал — це злочин. За саме лише використання ресурсів поліції та пожежної служби можуть дати шість місяців тюрми. Однак це вже інша справа, затримувати палія зараз більше не було потреби.

— Ви маєте адвоката? — запитав Вістінґ.

Аксель Скавгауґ кивнув.

— Поговоріть з ним, — порадив Вістінґ.

Він вимкнув диктофон, поклав телефон у кишеню, але сидів далі.

— Я так розумію, що ви були разом з Леннартом, коли він загинув… Розбився на мотоциклі.

Скавгауґ глибоко затягнувся.

— То була жахлива аварія, — він загасив недопалок, навіть не видихнувши до кінця дим.

— Хто ще там був?

— Я, Леннарт і Томмі… Томмі Плейм.

— Що вас занесло серед ночі на інший кінець міста?

Аксель Скавгауґ глянув на Вістінґа так, наче не зрозумів запитання.

— Звідки ви приїхали й куди прямували?

— Та нізвідки й нікуди. Ми просто каталися!

— Не мали роботи, не ходили до школи?

— Я трохи працював у батька, коли він потребував допомоги.

— А решта?

— Не знаю, не пам’ятаю. Леннарт майже не мав ніяких занять після смерті матері. Хоч і вдома мешкав, та водночас жив сам для себе. Його ж батько мав відомче помешкання від Стуртинґу в Осло. Ми часто бували в нього вдома. Іноді вони мінялися. Леннарт позичав квартиру в Осло, коли Бернгард їздив додому. Хоч до Осло й недалеко, але його батько мав потребу в помешканні у місті.

— Контактуєте з Томмі?

— Не дуже. Невдовзі після аварії він виграв у лото майже шість мільйонів крон. Почав вкладати гроші в акції і дуже змінився.

Ініціативу ведення розмови перехопив Мортенсен.

— Хто ще був у вашій банді? — запитав він.

— Та не були ми ніякою бандою! — запротестував Скавгауґ, але таки назвав іще кілька імен.

— Леннарт мав дівчину, правда ж?

— Риту Салвесен, — підтвердив Аксель. — У них народилася дитина, вже після його смерті. Все це було

1 ... 23 24 25 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"