Читати книгу - "Материк Гесиона, Східняк Марко"

А будівельники – китайські полонені.

– Але проект, доки розробиш та узгодиш – пару років пройде. До того часу все зміниться.

– Та ні. Хіба я не знаю, що коваль клепле, доки тепле. Взяла проекти, що зараз зводяться у Каменському і затвердила, з правом змінювання десяти відсотків конструктивних елементів без зміни кошторису. Нам, при нашій бідності, і десять відсотків оригінальності вистачить. Потім капітально розбирались з мамою та з тіткою Уляною.

– А теща при чому?

– Такі проекти затверджують на Раді міністрів. От Уляна Всеволодівна почала вимагати, щоб висота Собору апостола Марка була нижче кафедрального собору у Каменському на чотири метри. Я згодилася. Раптом губернаторка Західного воєводства вимагає, щоби дзвіниця була на чотири метри, а собор на вісім метрів нижче проекту. Я так само думаю. Згодилась. Допоможи Боже зліпити собор у 72 метри. Але роблю незадоволену пику і кажу:

– Тільки без зменшення кошторису. – При голосуванні проходить.

Потім беру на борт "Колона" тітку Уляну, опісля пересідаємо на її бриг. У Каменському домовляюся з архітекторами та малярами..

– Якимись новими?

– Та ні, все з тими ж геніями-бабусями.

– Я думав, що вони всі вимерли. Читав у "Голосі", що Меланія упокоїлася після побудови Собору у Січеславі, Віринея – у Західному воєводстві, у Каменському хворіє Євдокія.

– Так. Але… – У мене увірвався терпець. Що за чоловіки такі балакучі пішли. – І взагалі, у мене з дороги крутиться голова, вся якась гаряча і вогка. Слабка, чи й до спочивальні дійду. Чоловік зрозумів мене правильно, підхопив на руки і поніс у спальню"

(Цей текст автор вичитав у "Спогадах" А.Д. Гордієнко, звично не знає, як до нього віднестись та просто пропонує читачеві з ним ознайомитись).

Зранку імператор був на службі у Соборі апостола Андрія Первозваного. Молився за всіх убієнних, скалічених і постраждалих, за полеглих як українських вояк, так і ворогів їх. У погляді цинобрового апостола, писаного на дошці білого дуба, генералу вчувалося легеньке здивування. Службу вів Гедеон. Запаморочення від успіхів у екзарха пройшло і Всеволод, і Єлизавета схилялись до того, що ієрарх на своєму місці. Це була перша церква, побудована у Співдружності Українських Держав за проектами чоловіків і розписана ними ж у пам'ять укрсько-китайської війни.

Будувалась церква все в тому ж патріотичному угарі, знайомому нам по даній історії укрів. На церкви виклали більшу частину надзвичайного військового податку. Всеволод вирішив ризикнути, і не форсувати післявоєнного доозброєння. Поки укри під тиском воєнних подій стали частіше звертатись до бога – побудувати церкви, бо у столиці, у соборі Покрову пресвятої Марії – в будь-який день – не протовпися. А у воєводствах церквушки скоріше схожі на каплички. Укри – не такі вже й богомольні, як вийшло у автора даного твору, могли й розкритикувати "надмірне" церковне будівництво за державний кошт. То під шумок.

Ввечері цар пішов на скрипковий концерт. Ліза, насторожена дивним настроєм самодержця, одягла улюблену кофтину паленої умбри та спідницю кольору "бістр" і пішла з ним, підлаштувалась, напустивши на лице розсіяний смуток. Встигла показати кулака адміністрації, які збирались привітати главу держави. Ті змішалися і пропустили без промов.

Царя вивело із глибокої індиферентної задуми ім'я Антоніо Лючіо Вівальді. Ведучий сказав, що ноти були куплені в Амстердамі і партитури були розписані ще до війни. Але чоловіки були мобілізовані на фронт, у військові оркестри, і тільки зараз стало можливе виконання опусу. Для колективу це як знак повного виходу з військової кампанії.

Цивільний контекст відчувався скрипачами й віолончелістами, на часі ще одурілими від бравурних маршів недавньої війни і на інших інструментах, як щось екзотичне, тендітне і неповторне. "Чотири пори року" Вівальді, які Всеволод сприймав, як питомо-місцеве, вічне і непорушне у своїй глибині, при всій своїй зовнішній мінливості, засноване на самому нахилу земної осі і нарешті, з чотири ланковою очевидною і залізною повторністю сезонів, у такій інтерпретації виглядали як італійська пінія, висмикнута з землі, здійнята у повітря та там обожнюється у дусі поганських вірувань. Щось на зразок графіки "Аватару" з базового світу.

Але безваріантна чіткість звичайної італійської погоди вернула оркестр у норму і вже літньою порою опусу

Палаючим сонцем зморює сезон.

Людину й стадо, а сосну вогнями;

Розвіявся, змарнів зозулі тон,

Їй скоро щиглик підігра піснями.

(Переклав Є.Яворський)

Ковила. Курай. Сухий степ дитинства царя. Тоді – юного піонера. І де Вівальді у Ломбардії знайшов подібну місцевість?

Посковзнула свідомість. Вже останній сезон. Зима. Скрипки далі співали про враження явно штатської людини.

Промерзло тремтіти пори снігової

При лютому віянні вітру страшного,

Нестися, щокроку збиваючи ноги,

І бити зубами від стужі значної.

(Переклав Є.Яворський)

По війні Данило не звернув уваги на те, що отримав чергове військове звання контр-адмірала, зате імператор тішився чином бригадного генерала. Він не любив і побоювався звання полковника, отриманого у Фарані, все приміряв до себе долю полковника Миколи Олександровича Романова. То рішення Сенату сприйняв з видимим задоволенням.

Імператор розглядав себе, улюбленого,, у власноруч зробленому ще у Атлантиді трюмо. Крій однострою був якісний, мундир сидів як влитий.

Шелеснуло шовком роздуте плаття і позаду на дзиґлик присіла Єлизавета Олексіївна. Звертаючись до дзеркала, Всеволод спитав:

– Проблеми?

– Так, – відповіла Єлизавета все тому ж верцадлу.

Здивований самодержець повернувся, знайшов якийсь цілком демократичний табурет, сів і вп'явся поглядом в лице немолодої цариці.

– Сева! Може ну його, відречемось від трону. Старі. У нас же троє дорослих і жонатих синів. А ми все тягнемо вантаж влади наче альпаки поклажу через Анди.

– Ні! Тікати з трону після блискучої перемоги. Піддані бозна що наплетуть.

– Ну тоді я у відставку з глави уряду? Сердечко вже не те.

– А кого на твоє місце?

– Гелену Софію.

– Ти ж її терпіти не могла.

– Я й зараз… Чапля німецька. Сажу з печі вигрібати. Взяли її куценькою. Аж раптом витягнулась мало не на два метри. І де ти її висватав. Але ж Західне воєводство – взірцеве.

– Тому ще раз ні. Хай поселяни у застої та тиші обживаються, женять дітей. Підемо, коли почнеться якийсь неспокій.

– Матка боска честоховська. Який?

– Та хоч буря у склянці води. Що це ти божишся якось незвичайно?

– Нашу дочку Лізу перехрестили у католичку, то вона цю ікону у кожному листі згадує, – відсторонено пояснила цариця. Зуміла упросити Папу Римського, то передали цю реліквію з Речі Посполитої на Міссісіпі. Правда королівській скарбниці Елжбієти це обійшлося у скажені шеляги. Прийшлось емітувати асигнації.

– Православні також цю ікону вважають чудотворною . Питала у Онуфрія.

– Ну і як дід на покої?

– Тримається, але за межі монастиря практично не виходить.

Піднялась із дзиґлика і пішла.

Імператор дивився їй у спину, як полководець на бойову частину, що буде перебита, витрачена в найближчому бою до останнього солдата. Пошукав очима ікону, підійшов і у новому мундирі почав молитися.

Всеволод подивився план-прогноз діяльності Вільної імперської академії наук Гесиони. Абсолютно не сподобався.

Подія розгорталась у кабінеті Президента АН Гесиони Думенка.

– Павло Пилиповичу, що це за утилітарність? Половину академіків збираєтесь задіяти на вирішенні проблеми "Таємниця суперізольованості континенту". Це "звідки пішла є Гесионська земля". Яка б теорія вами не була виведена, її не доведеш до практики. Нехай докажете, що серафими з вогняними мечами стояли по периметру суші і охороняли її, як зарезервовану під терени богом обраних українців і караул було знято за дві години до того, як з "Святого Хоми" боцман не розрізнив на горизонті перший острів. Що з того як для держави, так і для нашої бідної людності?

Всеволода звичайно цікавили тотальні питання. Він пам'ятав із першого життя, що Австралія і Гесиона (тобто Антартида) роз'єднались вже в нинішню епоху кайнозою. Це частково підтверджувала флора континентів. Але практично південно-американська фауна показувала над тісний контакт і недавній по геологічній хронології з тим континентом. Що за вертиклют зробила материк Гесиона, дрейфуюча у цьому світі? Але не нам, бідолахам, втрачати кошти на подібні абстракції.

Кричуща непрактичність була схожа на те, що спустили ікластих хортів, аби ті ганяли вухастиків та билися з сіроманцями, а ті почали мирненько обнюхувати прохожих та перехожих.

– Ну та й куди підправити той план?

– Верніться до ідеї дирижаблів.

– Та некеровані вони при найменшому вітри. Їх максимум – сторожування та передача геліоповідомлень.

– Імперія має намір розкидати рівномірно зовсім невеличкі поселення, по суті – хутори, по всій країні. А для цього потрібні хоча б приблизні карти території. То хай летить, куди троянда вітрова занесе, а з неї де точну тріангуляцію робити, де схему по пам'яті. При певній кількості перельотів будемо мати достатньо чітке уявлення про конфігурацію землі, де живемо.

— Ваша величність. Дозвольте наадати, що я академік Розуменко, з відділення національного господарства. Сір, проблема, яку Ви підиймате, скоріше прикладної науки, бо все навіть випробуване і використовується.

Мене ж цікавить теоретичне обґрунтування названої розселенчеської політики. Централізоване управління такими намистинками, розкиданими по велетенській території, неможливе, вони будуть автономні майже повністю. Ніякої комбінованої праці ми не отримаємо. Ізольоване натуральне господарство. Може краще кластерами?

– Павло Пилиповичу. Від територій пріоритетного розвитку біля воєводських центрів, біля родовищ корисних опалень, біля зручних бухт ми нікуди не подінемось. Але я зроблю все, аби накинути на континент мереживо дрібних поселень.

– Маю три причини: демографічна, бо саме такі поселення дають найбільшу народжуваність. Думаю, і без пресловутої Цици. Один фельдшер на сім поселень достатній, аби смертність впала до рівня, не баченого у Європі; геостратегічну, бо велетенські зовсім незалюднені простори можуть бути заповнені без нашого відома будь-яким народом, дядьки з вогняними мечами ж зняті; внутрішньополітичну, бо великі поселення можуть дати велике збурення.