Читати книгу - "Материк Гесиона, Східняк Марко"

Ще й якісь рахунки.

– По змозі нашій будемо відправляти невеликі флотилії в Індію, які там будуть розходитися по два кораблі і у різні точки узбережжя. А негайно відправимо один корабель по східному, інший – по західному узбережжю Індостану. Розібратись з можливостями покупки дівчат, кон'юнктури на зерно та стан з голодом у регіонах.

У цьому 1743 році вийшли заміж обидві онучки царя, діти Гелі. Ганна — за П.І. Деркача, князя Австралійського, Настя — за П. К. Гордієнка, губернатора Східного воєводства.

З старшим сином покійного Костя все було традиційно і добротно. Вінчались у Січеславі, весілля було у Помаранчах, весільна подорож – у Мехіко, дивитись на ацтекські старовини та до двоюрідної сестрички Христини Орестовни.

Із старшою внучкою все було не так просто. По-перше, в столицю приїхав з Австралії Павло Деркач. Там, по даним спецслужб, він мав трьох жінок — аборигенок та три десятки нащадків. Жодного разу не вінчався. Тамошній священик давно відлучив його від церкви. Мав на момент приїзду 45 років. Раптом заговорили, що прийде до Данила свататись до 23-річної Ганни. Ошелешений імператор визвав батька дівчини, саму внучку, екзарха та Юхима Матвійовича.

– Ану кайтесь, Ганно Данилівна, на біса вам треба цей велелюбний перестарок? Тільки викиньте з аргументації будь яку згадку про кохання?

– А якщо це так?

– Не вірю і давай інше обґрунтування. Ти ж його не бачила зроду. Що у тебе, Даниле?

– Бачила. Років десять тому він був півроку у Західному воєводстві. Така любов була з Ганною, тоді підлітком, що Геля не пожаліла новенький модерний кеч і відправила ним дядька Павлика в Австралію.

– Виходить це кеч "Магдалена Августа Ангальт-Цербстська". Значить Магдалена потонула не в каботажі?

– Ні, при поверненні з Австралії, у відкритому морі.

– Так, я пам'ятаю, що здивувався, як довго їх носило по океану, якщо катастрофа сталась недалеко берега. Чому він саме зараз примчав свататись, я сам можу поділитись здогадками. Вже п'ять років, як падає продуктивність золотих копалень. Нових нема. Рай поступово стає просто фруктовим садом і пора опертись на імперію. Ганно, твоє рішення не змінилось?

– Ваша величність, ви вимагали від мене точних відповідей. То, взаємно, яке ваше враження від моєї мами, тільки не прикидайтесь, не повіримо.

– М..м. Тю… Добре. Каскавела, смертельно отруйна змія, тільки і змія любить своїх діток. Вибач Данило, я знаю, що у сім'ї, по відношенню до чоловіка і дочок, вона – ласкавим вужиком.

– Ваше високопреосвященство, слухаємо.

– Хто їй випадково став у воєводстві поперек дороги, без пам'яті тікають через протоку, у Південно-Західне воєводство, а там жаліються на сповіді отцю Силуану.

– Слухаємо, полковнику.

– У воєводстві задокументовані декілька дивних нещасних випадків. Після фіаско детективів з поліції, справи передані охороні корони. Поки ніякого результату.

– Глухарі. Не кажи "злодій", поки за руку не спіймав. Слухаємо, Ганно.

– Ну мамцю рясно схарактеризували. Так от. Яке коріння, таке й насіння. Я думаю створити там, в Австралії, удільне князівство, тільки формально залежне від Гесиони. А Павло буде у мене взірцевим монархом, чоловіком і батьком спадкоємця престолу, якого ми народимо. Це, як дочка мами Гели, я вам обіцяю.

– Не треба ніякого васалітету. Якби ми не захлинулись самою Гесионою, було б добре. То проголосите повну незалежність. Все золото використовуйте на власні потреби, а десь за п'ять років, коли вичерпаються зовсім вже не щедрі золоті копальні, можете легітимізуватись у оточенні. Спочатку в Азії, отім – у Європі. Вже не набіжать авантюристи з усього світу. Бабусю не чіпай, Анко. Сам буду пояснювати. У глави уряду проблеми з серцем.

– Ваше високопреосвященство, слухаємо.

– Нехай Павло покається і прийме епітимію. І ти також, рабо божа Ганно. Я вірю, що ти будеш підкріпленням святій церкви у князівстві, тільки встанови межі своєму властолюбству. Мир та любов у вашу сім'ю, хай підійметься у тобі дитяча закоханість і поглине все твоє єство. Амінь.

– Даниле, слухаємо.

– Батьку, таке про мою жінку – позаочі?! Ґандзя, що за дика провокація всього поганого?

– Зате настільки ефективна, що миттєво розібрались з усіма проблемами, тату.

– Даниле, ще що?

– Правда в тому, що я маю гарячу і безвідмовну коханку, але не вхожий у жодні її управлінські , у тому числі кадрові рішення. То я не збираюсь якось різко реагувати на сказане на неї. Поживемо – побачимо.

– Щось вийшло неоковирно. Данило, вибач, але боюсь я цієї невістки все життя. Знаєш же. Ось прорвалося. Може й глуздом поїхав. Юхиме Матвійовичу, протокол зустрічі готовий? То підпишемось усі про нерозголошення державної таємниці.

Вінчання та весілля було у Січеславі. Були друзі юності Павла: губернатор Північного воєводства Григорій Боривітер, начальник військового училища полковник Кібчик Пилип, Генеральний обозний Січі Галагаз Ігнат, Директор державного заводу артилерійських установок Зимняк Семен. Друзі пом'янули Орябка Максима, що загинув при нападі китайських піратів. Від весільної подорожі молодята відмовились.

Незалежність князівства проголосили у поселенні Малахіт-сіті 12 липня 1743 року. Указ про визнання незалежності князівства від Гесиони прочитав Данило, про визнання княжого достоїнства Павла – теща, коронував подружжя княжими шапками екзарх Гедеон. Урочисто спустили прапор імперії та віддали його капітанові фрегата для передачі до музею. Над невеликою гірською країною замайорів жовто-блакитно-зелений триколор князівства.

1744. Кошовий отаман прийшов на прийом сам. Спецслужба донесла, що отаман у місті і вже був із жінкою на прем'єрі Шекспіра "Отелло, або венеційський мавр", у головній ролі метис, син козака-негра, що служив колись у сотні Данила. "Вона мене за муки полюбила, а я її за співчуття до них".

Всеволод боявся й підійти до мотивів існування власної сім'ї. Без малого півсотні років разом з Єлизаветою. Що їх тримає? Ярликів можна навішати сотні. Але який єдино правильний? Тому чітке пояснення таємниці чужої сім'ї здавалось йому необережним святотатством. То, пам'ятаючи трагедію ще по київській постанові, на прем'єру не пішов.

Гарбузенко роздався, щезла писанковість лиця, проглянула мужність.

– Таких у корінній Україні люблять брати кумом, — невідомо до чого подумав імператор. Він не мав уявлення, чого показався козак, що явно не любив топтати сходи Континентального палацу.

– Доброго здоров'я, сір.

– Тепла у сім'ї і порядку у війську, отамане. Починай з чогось незвичного, але до діла. Без політесів. Тут не Париж.

– Ваша величність, чи правда, що на Тунелі, за сорок кілометрів на північ від Січеслава почали будувати впоперек наскрізної долини Затока-Тропіки (інакше – Долина майхородів) три монастирі. По дорозі я й справді бачив якісь котловани.

– Так.

– Імператоре, за майже двадцять років склад козаків принципово змінився. З імперії поступали не люди, що втікали від соціального гніту, а здебільшого карні злочинці. Я приклав всі сили для того, щоб вони виконували роль сторожових псів, охороняючи, наприклад, береги іспанських колоній від контрабандистів. Але ж накопичилась зовсім інша собача порода і вона починає тяжити. Ви це явно помітили і у підходящій формі починаєте прикривати столицю від січовиків.

– Продовжуйте.

– Тихий океан нам тісний, з півдня православний континент Гесиона, із сходу – тисячі і тисячі кілометрів дружніх іспанських територій. На північ і захід — острівні голодранці. Нема де розвернутись козакові. То хочу у Індійський океан, на торгові шляхи. Відвезу всіх бажаючих. І Імперії полегше стане.

– Добре, зараз ад'ютант принесе секретні карти Австралії і ми подивимося, де треба розташувати додаткову Січ.

1744. Молодий губернатор Східного воєводства, почувши донесення, що з повітряної кулі у затоці помічена шхуна "Кристобаль Колон", сів на свого Вогника і помчав у порт. До моменту, коли скинули трап, його обличчя набуло сливе спокійного і привітного виразу.

"Зовсім молоденька його вінчана жінка, промчав по трапу, повисла на шиї Павла. Потім вернулась до краєчку трапа, схилилась у поклоні, спрямилась, посміхнулась губами, ямочками на щічках і особливо ясно-карими очима та сказала:

– Завше здрав будь, славний воєвода і мій коханий чоловіче! Я тут.

Павло Костянтинович зробив декілька кроків до тої, взяв під лікті, глянув в очі і мовив:

– Нарешті приїхала, Анастасія Данилівна. Скучив. – Після цього вони пішли до фаетону.

Ну коли у Імперії будуть масово випускати хоч яку-небудь іншу модель парадного транспорту" (Це із статті розбитного кореспондента "Голосу Гесиони").

Тепер із спогадів онучки Всеволода.

"На мені була недовга, до кісточки, гофрована у доволі глибоку складку, лазурово-синя спідниця та блідо-волошкова блуза з достатньо об'ємними рукавами-буф. Серце тьохкало, як у агуті, схопленої пумою. Принишкнув головою до гранітного плеча чоловіка, я оцінювала свої гріхи. Обійдеться словесною доганою, чи прийдеться літати від ляпаси у кут. Останнього ще не було, але ж живемо без року не тиждень.

Сіли їсти. Служки, які завжди все відчувають, мовчали, як інамбу перед анакондою.

– Півроку без чоловіка, – прикинула я. – Здається, я не Матір Божа. Тому про непорочне зачаття можна твердо забути. Та й ангела-вісника не було. Таким чином точно не при надії. Можна і політати.

– Чого мовчиш, мій чоловіче? Серце сяде. Вилайся, чи що?

– Поїхала на річний звіт на початку лютого, влітку; це десь три місяці – максимум, вернулась через майже сім, осінню. За весь час – сто одна писулька. І в жодній не зволила пояснити, чого тебе носить по континенту. "Я відправляюсь у Каменське. Може вдасться." Все. Розумій як хочеш. І всі у такому ж дусі.

– Господи, милий, ти ж чекав. Треба було через кожну зустрічну шаланду передавати не тільки, що я тебе люблю, коханий, а нащо я їду. Просто я звихнулась на теренах службового обов'язку. (Бережіть всі святі, як я втрималась від конструкції "У наступний раз…" То точно заробила би. На всі рази.)

– І що ти там епохальне вирішила? (Пресвята Лідія лахтакська, здається проминаємо!)

– У Січеславі я домовилась про гроші і робочу силу для будівництва кафедрального собору і губернського правління тут.

– Де Єлизавета Олексіївна візьме те і те?

– Нація так дружно платить воєнний податок, що у минулому році у бюджеті профіцит.