Читати книгу - "Материк Гесиона, Східняк Марко"

Знаки розрізнення військових і у Фарані, і у Гесионі були ті, що були введені герцогинею у Атлантиді у 1721 році. Син, що пішов з воєнно-морськими силами на північне узбережжя, мав до того боєзіткнення в океанах, а він, згадавши заворушення при заснуванні Фарани і осаду Батурина, повинен керувати сухопутними операціями. У дверях показались цікаві носи внучок. Цілком дорослі. Коли виросли? То він гасає по державі, то вони сидять у батька в воєводстві. Після війни – негайно заміж!

— Ну заходьте, разом будемо коментувати мундир! – сказав він дверям. Ті широко розчахнулись та з дзвінким ляпасом зачинились. Дві цілком дорослі дівчини з перебільшеною серйозністю втупились у дзеркало. Та, що була у латунній спідниці та яскраво-зеленій кофті, миттєво і безапеляційно заявила:

— Штани як штани (Галіфе, – вставив полковник). У кітелі треба негайно перешити ґудзики крапельку вліво, бо так, діду, трошки не проглядає твоя стрункість.

Інша, у яскраво-рожевій шовковій сукні (пожежа з головою і непоганими ніжками), порекомендувала:

— Треба трохи вкоротити рукава, бо як будеш рубати китайців, прийдеться їх засукувати.

— Кого засукувати, китайців? — з підозрілою чемністю спитала латунно-зелена. Обидві зареготали дзвінким відкритим сміхом здорових людей.

І справді віддавши мундир трошки підігнати, бо дівчата були гострозорі, навчені бабусею, модистки, імператор повернувся до думок про війну. Сім днів назад йому повідомили, що на півночі палають сигнали початку війни. Почали приготування, хоча було незрозуміло: з ким, які сили?

Потім примчала естафета з Січі, де Гарбузенко повідомляв про атаку піратських китайських джонок по значній частині узбережжя Західного воєводства, про вихід чайок козаків у море. Потім прийшло повідомлення про падіння Каменська, про відхід частини гарнізону і населення.

Флот пішов довкола континенту із завданням вичистити океан від ворога, але не вв'язуватись у сухопутні операції. Взявши наявні військові підрозділи, посадивши піхоту на вози і наказавши готувати резерви, поки що із добровольців, полковник рушив на північ по обом берегам Орхідеї, а потім, коли вона повернула направо в гори, по водороздільним височинам. Вже зліва з гір збігає Славутич, а ні ворога, ні відходячих військ – анікого. Навіть гінця з донесенням імператору. У голові полковника:

"Ні ворожої ж то сили,

Ні побою, ні могили

В далині не вирина."

(А.С.П.)

Цар ненавидів верховну їзду, хоча, при виступі війська, як закоханий хлопчик, чортом, в кар'єрі прохопився на своєму, каракової масті в білих панчохах, жеребці мимо здивованої Єлизавети та жінок царського двору, заслуживши оплески тих. Так і їхав цар попереду колони, по канонам казок, одразу після особистого штандарту імператора, сніжно-золотистого та на тлі маруна. Це було трохи помпезно, але не надто необережно-хвалькувато, бо чисельні кінні дозори промацували місцевість далеко в сторони та вперед.

Перші ж хутори крайньої паланки Січи висвітлюють обстановку. Стало ясно, що:

— Це китайські пірати, нацьковані європейцями. Регулярних військ Китаю серед них немає;

— крім джонок, є декілька чи то португальських, чи то англійських кораблів.

— джонки з океану ще підходять;

— Січовий гарнізон в облозі, але ще захищається.

Малиновий стяг віяв над загостреним частоколом фортеці. Блакить неба і океану підсилювали синій його відтінок.

Оточення Січі зняли легко, там було відносно небагато осадників. При капітуляції частини китайців стало ясно, що глава держави відомий нападникам, як "цісар Вісвальд" слід на — Голландську Ост-Індійську компанію, куди інформація явно потрапила від експедиції Дірка ван Клоона. Поступово змалювалась ситуація, бо декілька китайців володіли португальською, а інші полонені їх підказали. Джонки широким фронтом вийшли на місця, де знов розплодилися смілодони та прижилися переміщені майхороди. То ці звірі й нанесли першу поразку агресорам. Почувши це, імператор твердо вирішив, що на петлицях солдатів і на державному гербі буде смілодон.

Потім, судячи з показань, джонки відійшли до дрібних острівців. Аж тут прийшла до основного скупчення джонка з повідомленням, що на схід – звичайне узбережжя явно без звірів і з поселеннями білих. Флот джонок подався туди.

Відбивши у ворога Каменськ, війська Всеволода вияснили, що головні сили ворога, випитавши, де столиця, пішли довкола мису Гулькин Ніс. Ворог був впевнений, що, крім чаєк, у флоті цієї землі немає ніяких інших суден. У віршах Гесионських поетів, у героїчних драмах показано, як, вмираючи від тортур, герої війни проти китайських піратів дезінформують супротивника. Командуючий експедиційним корпусом же вважав, що виснажені люди просто казали це тому, що їх мучителі дуже хотіли, щоб було саме так. І менше катували того, хто казав, що крім чаєк у Імперії нема інших кораблів. Загалом, це означало, що на сході буде жорсткий морській бій.

Як потім вияснилося, він і почався в день визволення сухопутним військом Каменська. Данило, сховавши кораблі з далекобійними гарматами, за дрібнішими суднами, втопив дві шхуни явно європейського походження, а потім методичне розстрілював джонки. Гармати палили на чотири кілометри, то хмаринки шрапнелі спочатку кожна знаходила свою ціль, бо пірати мали дурість атакувати у тісному строї. Рятуючи втопаючих, пірати возили їх на недалекий берег. Прикинувши, скільки на березі ворога, контр-адмірал відтягнув битву мористіше.

Звичайно морські битви швидкоплинні, але ця розтягнулась на три дні, за цей час флот відійшов від місця початку битви на сто миль, бо адмірал, боячись втратити переваги далекобійності та нарватися на нічний масовий абордаж, не соромився задкувати. Після нічної атаки джонок, піратами було захоплено дві шхуни, екіпажі вирізано. На світанку обидві були потоплені українцями. На наступну ніч було захоплено ще дві шхуни, два бриги відбили абордажі. Стала зрозуміла головна помилка – сигнальні ракети вночі потрібні ще як освітлювальні, для підсвітки поля бою. А їх невеликий запас попалили за першу ніч. Ще б три дні, і, відійшовши, ще на сто миль, флот таки перебив би ворога. Хоча снаряди почали й вичерпуватись.

Коли з відкритого моря прийшов кошовий з січовим флотом та кипою полонених, то полковник наказав іти на схід, де мабуть вирішується доля імперії. Побачивши ворога ще й з тилу, джонки повернули до берега і почали висаджувати екіпажі на берег. Повна перемога на морі не означала кінець війни. Коли січовики там же висадились на берег, вони були відкинуті назад, у чайки.

Частина кораблів Гесиони патрулювала берег, пошкоджені пішли на ремонт, у Каменськ, під прикриття експедиційного корпусу, чайки, під захистком гарматного вогню, взяли на буксир спустіли джонки і потягнули їх на Січ. Оцінивши ситуацію, Всеволод вирішив, що у ворога або й не було, або не стало об'єднаного командування. Тому пірати на березі будуть розсипатись у різні сторони, тобто ніяких генеральних битв, бойові зіткнення будуть між невеликими партіями. Розбивши на партії всіх бажаючих, та посадивши їх на чайки, відправив на Гулькин, той великий, досить гористий півострів, куди висадились китайці. Сам на частині кораблів підвіз солдат та перекрив досить вузький перешийок, що з'єднував півострів з материком. Нарешті прийшли повідомлення, що ніде більше по Гесионі ворог наче не показувався.

Китайці працювали на відбудові Січи і порушеного Каменська. Все робилось наново і набагато краще. Віце-губернаторка Уляна таки добилася, що собор Різдва Пресвятої Богородиці мав 80 метрів висоти проти 76 метрів Собору Рівноапостольної княгині Ольги у Західному воєводстві, при однаковій висот дзвіниць. Ті скупчення прекрасних особняків, що мають назву "китайських кварталів", так названі не тому, що належали колись китайцям, бо вони побудовані у цілком європейському стилі, а тому, що їх будували китайські полонені.

Ще продовжувалось очищення Гулькіна від окремих груп китайських піратів коли Імператор викликав на прийом т.в.о. губернатора Західного воєводства Олену Федорівну , командуючого ВМС Великого князя Данила та міністра закордонних справ і міжнародної торгівлі.

– І як справи із врожаєм зернових? – спитав він велику княгиню Гелену.

– Ваша величність, — казала та, нервово покусуючи нижню губу. — Це мабуть риторичне запитання, бо у позавчорашньому номері "Голосу Гесиони" надрукована величезна передовиця "Перевиробництво зернових у Західному воєводстві – куди дівати новий врожай?" — Може знімете ембарго на вивіз пшениці у Європу?

– Данило – звернувся Всеволод до сина – твій флот витримає бій з англійськими ВМС?

– Ні, – відповів той. – Флот у неналежному стані і потребує поточного чи капітального ремонту третини кораблів.

– Зате торговий флот уже здурів, крутячись без серйозного фрахту у каботажі довкола Гесиони – пробурчала Гелена.

– Як оцінюють ситуацію наші закордонники?

Міністерка, з участю глянувши на Олену, твердо відповіла:

– Якщо і покажемось цього року із зерном у Європі, то наступного знімати врожай припливуть ескадри не менш двох тамтешніх країн.

– І яке ваше рішення, государ – пришвидшуючи справу, спитав Данило.

– Держава викупить весь врожай, — але на принципі бартеру на продукцію державних підприємств. Ті винні державі суттєву кількість податків от нехай віддають своєю продукцією. А зерно повеземо у Індію перенаселену країну вічного голоду та обміняємо на дівчаток.

– Військо запорізьке радесеньке буде, — посміхнулась Гелена. Молоді, не заміжні козачки, напряму у Січеслав повтікали. Та й для тропіків і субтропіків запас невісток буде. Тільки чверть зерна нехай воєводство саме у Індії продає, добре?

Імператор ствердно хитнув головою.

– Не дражнимо британського лева перед мордою, зате наступаємо на хвіст, — незадоволено прохопилась міністерка.

– Ти надто взяла у голову мої прогнози – зреагував Всеволод. З європейських держав зараз на субконтиненті домінує наш союзник – Франція.

– То здивуються та образяться. А чому правді не в Китай? – спитав Данило. – З очей подалі.

Імператор сидів непорушно.

– Розглядали, – пояснила Єлизавета. – Надто в'їдлива там монополія зовнішньої торгівлі. І раса не та. Всі дівчатка – калічки. Їм ноги бинтують, щоб зовсім мініатюрні були.