Читати книгу - "Зачароване життя"

— Я ладна побитися об заклад, що знаю, для чого зроблене це закляття. Вряди-годи Ґвендолен зазирала через нього в інші світи та дивилася, як поживають її заміни. Сподіваюся, вона й зараз дивиться на нас.

Джанет повернула дзеркало й, скосивши очі до носа, люто глянула в нього. Потім розтягла кутики повік, наче китаянка, і висолопила язик. Але цього їй виявилося недостатньо. Вона пальцем задерла вгору кінчик носа і скривила рот до щоки. Кет засміявся.

— Невже Ґвендолен такого не робила? — сказала Джанет, не змінюючи гримаси.

— Ні, — захихотів Кет.

Саме цієї миті Евфімія відчинила двері. Від несподіванки Джанет аж підстрибнула. Кет не міг навіть подумати, що вона так нервує.

— Думаю, тобі треба припинити кривлятися, — сказала Евфімія. — І нарешті зніми нічну сорочку, Ґвендолен.

Щоб прослідкувати за виконанням свого наказу, Евфімія зайшла в кімнату, але майже одразу скрикнула і перетворилася у брунатну грудку.

Від несподіванки Джанет затулила рот руками та з жахом дивилася, як грудка-Евфімія ставала все меншою і меншою. Вона припинила зменшуватися, аж коли досягла розміру в три дюйми, і тоді випустила великі, перетинчасті лапи. На них вона подибала вперед і втупила свої вибалушені жовтаві очі у Джанет і Кета.

— О Боже! — сказав Кет.

Здається, на прощання Ґвендолен перетворила Евфімію на жабу. Джанет заридала, Кет був ошелешений. Якою ж самовпевненою здавалася йому Ґвендолен! Важко зітхаючи, Джанет стала навколішки й обережно взяла на руки брунатну жабу-Евфімію.

— Ох, ти ж безталанна! — заплакала вона. — Уявляю, як тобі погано! Кете, що ми тепер робитимемо? Ти вмієш розчакловувати жаб?

— Я не знаю, — розважливо промовив Кет.

Зненацька на його плечі впало важке ярмо відповідальності. Попри усю впевненість у своїх силах, Джанет безперечно потребувала опіки. А Евфімія потребувала її ще більше. Якби не Крестомансі, Кет одразу побіг би шукати містера Сондерса, щоб той допоміг йому розв’язати цю проблему. Але несподівано усвідомив, які жахливі наслідки могли чекати на Ґвендолен, якби Крестомансі дізнався про її останні витівки. Кет зрозумів, що він боїться Крестомансі. Отож вирішив тримати в таємниці все, що стосувалося Джанет і Евфімії. У розпачі хлопець побіг до ванної кімнати, приніс вологий рушник і подав його Джанет.

— Поклади її на цей рушник. Їй потрібна вологість. Я попрошу Роджера й Джулію знову перетворити її на людину. Скажу, що ти цього не зможеш зробити. І заради Бога, не кажи нікому, що ти не Ґвендолен… Благаю тебе!

Джанет обережно поклала жабу на рушник. Евфімія ворушилася й зиркала на дівчину осудливим поглядом.

— Не дивися на мене так, — пирхаючи, сказала Джанет, — Кете, нам потрібно заховати її. Як гадаєш, їй буде зручно у шафі?

— Їй має бути там зручно. А ти переодягнися.

Джанет запанікувала.

— Кете, а який одяг носить Ґвендолен?

Кет думав, що дівчата знають, що носити.

— Звичайні речі — спіднички, панчохи, сукню, черевички — ти ж знаєш.

— Ні, не знаю, — відповіла Джанет. — Я завжди ношу штани.

Кет відчув, що проблеми накочуються на нього сніговою лавиною. Він гарячково почав шукати їй одяг. Схоже, свої найкращі речі Ґвендолен забрала, але він знайшов її старіші черевички, зелені панчохи, підв’язки відповідного кольору, зелену кашемірову сукню і — з деяким збентеженням — її панталони.

— Вона й справді одягала дві спіднички? — запитала Джанет.

— Так, — відповів їй Кет, — і тобі треба їх одягнути.

Та Джанет ніяк не вдавалося одягнути на себе все, що одягала щодня Ґвендолен, тому Кетові довелося їй допомагати: защепнути замок, зав’язати пояс. Коли Кет закінчив її одягати, Джанет виглядала гарно, але одразу впадало у вічі, що їй допомагали. Вона критично подивилася на себе в дзеркало.

— Дякую тобі, ти — янгол. Я тепер схожа на доньку короля Едварда. Чи на іншу принцесу.

— Ходімо, — сказав Кет. — Час снідати.

Він відніс Евфімію до шафи й добре загорнув її в рушник.

— Заспокойся, — сказав він. — Я постараюсь якомога швидше знайти можливість розчаклувати тебе. Тільки прошу, не зчиняй галасу. Він зачинив двері шафи й підпер їх аркушами приміток Ґвендолен. Тихе шарудіння долинало з-за дверей: Евфімія не хотіла заспокоюватися. Кет її не винив.

— Можливо, треба було б залишити її у кімнаті?

— Ні, — сказав Кет.

Хоч Евфімія й стала жабою, але досі була схожа на себе. Він знав, що Мері впізнає її відразу, щойно побачить, тому узяв Джанет за лікоть і швидко поволік у кімнату для ігор.

— Ви двоє можете хоч раз прокинутися вчасно? — запитала Джулія.

— Я стомився чемно чекати, коли мене покличуть на сніданок.

— Ерік прокинувся ще кілька годин тому, — сказала Мері, виринувши невідомо звідки. — Чим ви там займалися? І де поділася Евфімія?

— Мері сьогодні трохи не в собі, — сказав Роджер, весело підморгнувши.

У цю мить перед дітьми з’явилися дві Мері: одна справжня, а інша — примарна. Джанет знову від несподіванки підстрибнула. Це була друга відьмацька витівка, яку вона бачила у своєму житті, і звикнути до цього їй було досить важко.

— Думаю, це Ґвендолен намудрила, — сказала Джулія і кинула на Джанет один зі своїх украй недоброзичливих поглядів.

Кет забув остерегти дівчину, що Джулія ненавиділа Ґвендолен після витівки зі зміями. Промовистий погляд чаклунки — це щось набагато гірше, аніж погляд звичайної людини. Джулія ним запроторила Джанет у дальній кут кімнати, і не випускала звідти, поки Кет не став їй на перешкоді.

— Не роби так, — сказав він. — Їй шкода.

— Справді? — засумнівалася Джулія. — Ти справді жалкуєш? — запитала вона, намагаючись оминути поглядом Кета і подивитися на Джанет.

— Атож, мені справді дуже шкода, — сказала Джанет, не маючи найменшого уявлення, про що вона жалкує. — Я дуже змінилася.

— Я стежитиму за тобою!

Але врешті-решт перевела погляд на Мері, яка принесла на таці хліб, мармелад і глечик із какао. Джанет понюхала какао, яке парувало у глечику, і її обличчя спохмурніло, як обличчя Ґвендолен. Схоже, вона не любила какао так само, як і її попередниця.

— Ой люба моя, — сказала вона. — Я ненавиджу какао.

Мері закотила очі до стелі.

— Ви раніше були такою витонченою! І жодного разу не сказали, що воно вам не смакує.

— Я змінилася, — вигадала Джанет. — Коли моє серце змінилося, змінилися і мої смаки. Чи не могла б ти принести каву?

— Де я її візьму? Може, під килимом? — запитала Мері. — Гаразд. Я запитаю на кухні. Скажу їм, що твої смаки змінилися.

Кет був дуже задоволений, коли зрозумів, що пити какао не обов’язково.

— А можна мені також каву? — запитав він, коли Мері пішла до ліфта. — Або ні, краще я вип’ю чаю.

— Але чому ти почав капризувати саме тоді, коли Евфімія десь запропастилася і покинула мене тут одну напризволяще, — невдоволено дорікнула Мері.

— Та ти ж завжди кажеш, що вона нічого як слід не робить, — здивовано промовив Кет.

Мері роздратовано підбігла до переговорної труби й замовила кавник з кавою й заварник чаю.

— Для Її Високості та Його Величності, — сказала вона в трубу.

— Схоже, він щойно зрозумів, що хотів би пити чай. Я б усе віддала, щоб побачити хоч одну нормальну дитину в цьому замку, Ненсі.

— Але ж я нормальна дитина! — в один голос запротестували Джанет і Кет.

— А ми хіба не чудові? — задоволено промуркотіла Джулія.

— Як