Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"

438
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 315
Перейти на сторінку:
Гадки не маю, для возз’єднання чи для помсти. Платила вона золотом, тож я купив собі ділянку на Палм-Біч. Опісля... ох, чорт, певний час я навіть думав, чи не написати на своїй візитівці: «Радник Амберського двору». Та частина роботи була цілком зрозумілою. Саме цим я і займався на Землі все своє життя. А от твоя проблема повниться чорною магією та раптовими смертями — просто як у твого батька. Це достобіса лякає мене, і я навіть не уявляю, що саме тобі порадити.

— Що ж, гадаю, чорна магія та раптові смерті — моя справа, — зауважив я. — Вони, може, занадто забарвлюють хід моїх думок. Певно, ви дивитеся на справи інакше, ніж я. Сліпа пляма, за визначенням, — це щось, чого ти не помічаєш. Що я пропустив?

Білл відсьорбнув пива і роздмухав люльку.

— Добре, — мовив він. — Цей твій друг Люк — звідки він?

— Звідкілясь із Середнього Заходу. Здається, він згадував чи то про Небраску, чи то Айову, чи Огайо — якесь із цих місць.

— Гм-м-м. А чим займається його батько?

— Він ніколи не згадував про це.

— У нього є брати чи сестри?

— Не знаю. Він ніколи не говорив про таке.

— Тобі не видавалося трохи дивним, що за всі вісім років, поки ви знайомі, він ніколи не згадував про свою родину і не розповідав про рідне місто?

— Ні. Зрештою, про своє сімейство я теж нічого не казав.

— Мерлю, це не природно... Ти виріс у дивних краях, тож просто не міг говорити про сім’ю. У тебе було безліч причин змінювати тему розмови, уникаючи цього питання. У нього, очевидно, також. Крім того, коли ти прибув сюди, то не знав, як більшість людей тут поводиться. Але хіба Люк тебе ніколи не дивував?

— Звісно, дивував. Але він поважав мою замкнутість, і я платив йому тією самою монетою. Ви б сказали, що ми уклали тактичну угоду не обговорювати цих питань.

— Як ви з ним познайомилися?

— Ми обидва були першокурсниками, багато предметів у розкладі збігалися.

— І ви обидва були чужинцями в тому місті, не мали друзів. Ви заприятелювали від самого початку?

— Ні. Попервах ми заледве один з одним говорили. Він був для мене зарозумілим виродком, який вважає себе в десять разів кращим за будь-якого свого знайомого. Він мені не подобався, а я йому — ще більше.

— Це ж чому?

— Бо так само він думав про мене.

— Отже, ви лише поступово зрозуміли, що помиляєтеся?

— Ні. Ми обидва мали рацію. Ми познайомилися, коли намагалися вивести один одного на слизьке. Коли я робив щось, якщо можна так сказати, вражаюче, він прагнув обійти мене. І навпаки. Тож ми займалися одними і тими самими видами спорту, зустрічалися з одними і тими самими дівчатами, намагалися перевершити один одного в оцінках.

— І?..

— Поступово у процесі цього змагання ми, схоже, пройнялися один до одного повагою. Коли ми вдвох увійшли в олімпійський фінал, щось трапилося. Ми стали плескати один одного по спині, сміятися, а потім разом повечеряли і пробазікали всю ніч. Люк сказав, що чхати хотів на Олімпійські ігри, я теж зі свого боку зізнався, що байдужий до них. Він сказав, що просто хотів довести, що кращий за мене, а тепер йому на це наплювати. Він вирішив, що ми обидва вельми вправні хлопці, і хай так і буде. Я відчував те саме і сказав йому про це. Відтоді ми й стали друзями.

— Ясно, — сказав Білл. — Це своєрідний різновид дружби. Ви друзі лише у певних сферах.

Я зареготав і ковтнув пива.

— Хіба у решти не так?

— Зазвичай саме так усе й починається. Іноді такі стосунки тривають і надалі. У цьому немає нічого неправильного. Просто ваша дружба видалася мені дещо особливішою, ніж у решти.

Я повільно кивнув.

— Може, й так.

— Хоча це все одно якась нісенітниця. Двоє хлопців, що стали такими близькими друзями, — і ніколи не розповідають про своє минуле.

— Певно, ви маєте рацію. І що це означає?

— Ти ж не звичайна людина.

— Ні.

— У мене також певні сумніви щодо Люка.

— А хто він тоді?

— Це вже твоя парафія.

Я кивнув.

— Окрім цього, — продовжив Білл, — мене ще дещо непокоїть.

— Що саме?

— Цей Мартінес... Він переслідував вас до самих нетрів, зупинився, коли зупинилися ви, підкрався — і лише тоді відкрив вогонь. Кого він вистежував? Вас обох? Тільки Люка? Чи тільки тебе?

— Не знаю. Я не впевнений, кому мала дістатися перша куля. Потім він уже стріляв у Люка — бо той відкрив вогонь у відповідь, і Мартінес захищався.

— Саме так. Якби він був Б або ж його агентом, навіщо йому було б витрачати час на ту розмову з тобою в барі?

— У мене таке враження, ніби вся розмова була лишень своєрідним приводом запитати, чи знає щось Люк про Амбер.

— А твоя реакція ще більше, ніж твоя відповідь, змусила його повірити, що знає.

— Тоді, мабуть, Люкові щось відомо — зважаючи на те, що він сказав мені наприкінці. Гадаєте, це було полювання на когось із Амбера?

— Можливо. А Люк, бува, не амберит?

— Я ніколи не чув про когось схожого на нього, коли бував там після війни. А генеалогічних лекцій я вислухав удосталь. Мої родичі дуже нагадують гурток швачок-пліткарок: коли доходить до упорядкування подібних штук, вони далеко не такі акуратні, як мешканці Хаосу. Вони навіть не можуть визначитися, хто з них старший, бо дехто народився в інших часових потоках. Однак вони дуже прискіпливі...

— Хаос! Ось воно! У тебе ж і з родичами по тій лінії не все гаразд? Що як?..

Я похитав головою.

— Не варіант. Про тамтешні родини я знають навіть більше, ніж про амберські. Гадаю, мені відомо про всіх, хто вміє маніпулювати Тінню й мандрувати нею. Люк до таких не належить і...

— Зажди! При тих Дворах також є люди, що вміють мандрувати Тінню?

— Так. Або ж залишатися на одному місці і перетягувати речі з Тіні до себе. Своєрідний обмін...

— Я гадав, вам треба пройти Лабіринтом, щоб отримати цю силу.

— У Дворах є своєрідний аналог, що називається Лоґрус. Такий собі хаотичний

1 ... 23 24 25 ... 315
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"