Читати книгу - "За п’ять кроків до кохання"

— А це ось — мистецтво.

Підсуваю ноутбук ближче до себе, усвідомивши, що означає цей малюнок.

— Здорові легені! Геніально. Хто це намалював?

Вона озирається на них, робить паузу.

— Моя старша сестра. Еббі.

— Оце неабиякий талант. Хотів би я поглянути на інші її роботи!

Дивний вираз проступає на її обличчі, а тон стає прохолодним.

— Послухай. Ми не друзі. Ми не ділимося своїми історіями, лише разом проходимо лікування, гаразд?

Дзвінок різко переривається, і на екрані проступає моє власне збентежене обличчя. Що це, в біса, було? Я сердито підстрибую й різко відчиняю двері своєї палати. Вириваюся в коридор, прямуючи найкоротшим шляхом до її дверей, готовий висловити їй усе, що думаю. Хай поцілує мене в…

— Гей! Вілле! — лунає голос позаду мене.

Я обертаюся і з подивом бачу Гоуп і Джейсона, які йдуть до мене. Я надсилав повідомлення Джейсону годину тому і все одно начисто забув, що вони приїздять сьогодні, як завжди в п’ятницю. Джейсон підіймає пакет із їжею і всміхається мені, доки запах картоплі фрі з моєї улюбленої їдальні за квартал від нашої школи розливається коридором, намагаючись мене спокусити.

Я застигаю, переводячи погляд зі Стеллиних дверей на моїх відвідувачів.

А тоді до мене доходить.

Я бачив обох її батьків, як вони приходять і йдуть. Бачив, як її відвідували подруги першого дня, коли вона приїхала сюди.

Але Еббі? Вона ніколи навіть не казала про Еббі.

Де була Еббі?

Я підходжу до Гоуп і Джейсона, беручи пакет і киваючи їм, щоб ішли за мною до палати.

— Ходімо зі мною!

Ривком відкриваю ноутбук, і доки той завантажується, вони вдвох стоять позаду мене зі здивованими обличчями.

— Ми теж раді тебе бачити, чуваче, — каже Джейсон, зазираючи через моє плече.

— Отже, я зустрів дівчину, — кажу я, обертаючись до них обох.

Хитаю головою, коли Гоуп усміхається мені однією з тих усмішок, і її очі збуджено блищать. Джейсон повністю в курсі всього, що стосується Стелли, але Гоуп я ще не просвітив. Здебільшого тому, що знав, що вона ось так відреагує.

— Не в тому сенсі! Гаразд. Може, і в тому. Але так не можна. Хай там що.

Я знов розвертаюся до свого комп’ютера, відкриваючи закладку з YouTube-каналом Стелли й гортаючи його до торішнього відео під заголовком «Поліпектомічна вечірка!» Клацаю на нього, а тоді натискаю пробіл, щоб поставити відео на паузу, і обертаюся ввести їх у курс справи.

— У неї КФ. І вона того… схиблена на контролі. Змусила мене почати виконувати процедури весь час і все таке.

Полегшення наповнює очі Гоуп, а Джейсон відверто всміхається.

— Ти знов розпочав лікування, Вілле? Це ж чудово, — випалює Гоуп.

Я відмахуюся від її схвалення, хоч і здивований трохи, що це викликало таку бурхливу реакцію. Гоуп деякий час задовбувала мене через це, та коли я сказав їм закрити цю тему, вони не надто переймались. І я вже певним чином гадав, що ми одне одного зрозуміли.

Але тепер вони обоє демонструють таке полегшення. Я хмурюся. Не хочу подавати їм надію.

— Так, так. Байдуже. Слухайте, от що. Вона має сестру на ім’я Еббі.

Я швиденько прокручую на кілька хвилин уперед, натискаючи «Пуск», щоб вони обоє подивилися.

Стелла та Еббі сидять у лікарняній палаті, стіни якої обвішані художньою творчістю, як у її палаті тепер. З ними докторка Гемід, прикладає стетоскоп до грудей Стелли, слухаючи її легені. У Стелли ноги трусяться від хвилювання, коли вона переводить погляд із лікарки на камеру.

— Гаразд. Отже, мені робитимуть назальну полі…?

— Поліпектомію, — каже докторка Гемід, випрямляючись. — Ми видалимо поліпи з твоїх назальних шляхів.

Стелла всміхається у камеру.

— Намагаюся розговорити лікаря про операцію на носі, доки вона тут.

Еббі тепло обіймає її, міцно стискаючи.

— Стелла нервує. Але я буду тут і співом заколисуватиму її, як завжди!

Вона починає співати м’яким і солодким голосом: «Я тебе люблю, бушель і ще трішки…»

— Припини! — каже Стелла, затуляючи рота сестрі долонею. — Ще зурочиш!

Я ставлю відео на паузу, озираючись до друзів.

Обоє мають збентежений вигляд і явно не усвідомлюють того, що тільки-но дійшло до мене. Переглядаються, здіймаючи брови, а тоді Гоуп широко всміхається мені, нахиляючись, щоб придивитися до бічної панелі.

— Ти переглянув усі її відео?

Я не звертаю на неї уваги.

— І от, вона просто сказилася п’ять хвилин тому, коли я попросив показати мені більше творів її сестри. Це відео минулого року, — пояснюю я.

— Так, і що? — питає Джейсон, насупившись.

— Після того на жодному відео Еббі немає.

Вони кивають, потроху доганяючи, що до чого. Гоуп дістає телефон і з насупленим виглядом щось вистукує.

— Я знайшла інстаграм Еббі Ґрант. Там здебільшого її творчість і вона зі Стеллою, — вона підіймає очі на мене, киваючи. — Але ти маєш рацію. Вона рік нічого не дописувала.

Переводжу погляд з Джейсона на Гоуп, а потім знов на Джейсона.

— Гадаю, з Еббі щось сталось.

Наступного ранку мій телефон гучно дзижчить, нагадуючи про серію вправ, яку внесла Стелла до мого режиму. Я не бачив її, відколи збагнув, що з Еббі щось сталось, і думка про те, що за кілька хвилин ми зустрінемось, змушує мене дивно нервувати. Я не зміг по-справжньому насолодитися товариством Гоуп і Джейсона, навіть коли ми їли картоплю фрі й розмовляли про нещодавню шкільну драму через нову серію «Західного світу» після Дня подяки. Ми завжди чекаємо, щоб разом переглянути нову серію, навіть коли я на зовсім іншому континенті, в іншому часовому поясі й мушу зв’язуватися з ними в скайпі.

Глибоко вдихнувши, прямую до спортзалу на зустріч зі Стеллою, відчиняю двері й проходжу повз ряди бігових доріжок, орбітреків і велотренажерів.

Зазираючи до залу для йоги, бачу, як вона сидить на зеленому маті й медитує, схрестивши ноги й заплющивши очі.

Повільно відчиняю двері, якомога тихіше простуючи до мата в іншому кінці залу напроти неї.

Шість кроків.

Сідаю і дивлюся, який незворушний у неї вигляд, яке м’яке й спокійне обличчя. Але її очі потроху розплющуються назустріч моїм, і вона ціпеніє.

— Барб тебе не бачила, ні?

— Еббі померла, так? — випалюю я, переходячи одразу до суті.

Вона ошелешено дивиться