Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Київ — New York 📚 - Українською

Читати книгу - "Київ — New York"

223
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Київ — New York" автора Ірина Тетера. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Київ — New York» була написана автором - Ірина Тетера, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Київ — New York" в соціальних мережах: 

У житті Аліси занадто багато втрат і болю, а сіре існування розведене лише фарбами її картин. І навіть знайомство із забезпеченим чоловіком нічого не міняє, її серце так само закрите й холодне. Здається, що рівне майбутнє вже визначене: творчість приносить великі гонорари, дім — повна чаша, поруч — турботливий чоловік... І Алісу все влаштовує. От лише світом править любов. Випадкова зустріч у Нью-Йорку на пересічному відкритті школи мистецтв руйнує звичний світ героїні. І раптово життя, як і її картини, стає кольоровим й чуттєвим.
ISBN 978-966-2665-74-1
© Брайт Стар Паблішинг, 2016
© Тетера І., 2016

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 81
Перейти на сторінку:
Ірина Тетера
Київ — New York

Привячуеться А. 

Київ — New York

Я ніколи не боялася подорожувати літаками. Може, тому, що колись позбулася страху смерті? Людям не лячно літати, вони бояться падати, бо банально страшаться болю. Але хіба падіння з такої висоти може завдати мук? Напевно, серце не витримає перепадів тиску й переляку ще до удару об землю. І тоді, не встигнувши відчути той самий біль, ви зустрінетеся лицем до лиця зі смертю.

Немов не помічаючи ваших острахів, вона принесе полегшення та невагомість. Вона щедро обдарує свободою свідомості, прохолодою й умиротворенням, відібравши думки та почуття. Руйнуючи перешкоди часу, вона зітре межі реальності й навчить довіряти вічності, відкривши очі на щось більше.

Смерть — лише початок чогось нового й невідомого. І лише ця невідомість уводить нас у стан заціпеніння, змушуючи забути, що за будь-якого розвитку подій рано чи пізно кожен із нас вдихне смертельний холод, аби назавжди зануритися в цю безодню й розчинитися в ній. Але за всієї удаваної величі смерть — лише неминучість. Тоді навіщо так мучити себе через те, що однаково має статися?

Життя — ось чим треба перейматися, не забуваючи ні на секунду, яке воно коротке. І оберігати його, щосили намагаючись наповнити кожну мить тим, чого найбільше бажаєш.

— Вам потрібні навушники, мем?

Я відвела погляд від темної порожнечі, яка владарювала за товстим склом ілюмінатора. Біля мене стояла стюардеса в небесно-блакитному костюмі, що був їй трохи завеликим. Дівчина привітно всміхалася. Вона говорила англійською. Я ще раз подивилася на плазмову панель у кінці проходу. Величезні сині люди літали на драконах, керуючи ними за допомогою волосся, заплетеного в коси. Я ніколи раніше не бачила цих кадрів. Смішно, але я, напевно, остання людина цивілізованого світу, яка досі не подивилася «Аватара». Я не перебільшую. Я справді не стежу за новинками кінематографа, віддаючи перевагу старим стрічкам — їхні режисери, не ховаючись за спецефектами, несли глядачам зворушливу реальність і правду життя.

— Дякую, я хочу відпочити. Мені не завадив би плед, — всміхнулась я до стюардеси.

— Звичайно! — Вона відразу дістала з нижнього ящика свого візка, що перекривав і так завузькі проходи між рядами, флісову ковдру з фірмовим значком авіаліній, вишитим у правому нижньому кутку. — До Нью-Йорка залишилося трохи більше восьми годин. Вас розбудити, коли ми розвозитимемо їжу? — Вона говорила з явним німецьким акцентом. Нічого дивного, це ж Ьи/їкапіа.

— Не варто, дякую за турботу.

— Дасте мені знати, якщо передумаєте.

Я ледь помітно кивнула та вкрилася пледом, який ще пахнув пральним порошком. Стюардеса пішла, і я заплющила очі.

Спати зовсім не хотілося, але я надто любила самотність. У літаках я завжди користувалася цим трюком: спочатку нарікала на втому, потім заплющувала очі. Це дозволяло уникнути порожніх розмов із сусідами й награної турботи настирливих, наче мухи, стюардес. Я насолоджувалася польотом.

Щоразу я замислювалася над тим, що на борту літака простір немов зависає в часі, перебуваючи між небом і землею. На кордоні життя та смерті. На межі початку й кінця. І літаки, рухаючись у іншому вимірі, несуть нас за собою.

Прохолода салонів, привітний персонал, напівсонний спокій, монотонне гудіння моторів — це те, чим наповнений борт, тимча-сом сотні міст миготять далеко внизу. Вони ховають у своїх вулицях і підворіттях незнані долі, життя, звички...

Намагаючись не привертати до себе уваги, я обережно перевернулася на правий бік. У салоні приглушили світло.

Крісло, хоч і не розкладалося повністю, було зручне. Я завжди літала бізнес-класом.

Треба віддати належне Олегу — він ніколи не шкодував на мене грошей.

І хоча останнім часом мої заробітки збільшилися, і я могла не відмовляти собі ні в чому навіть без його фінансової підтримки, — це теж сталося не без участі Олега.

Ми були разом уже десять років. Ми взагалі не мали спільних інтересів, поглядів на життя та звичок. Інколи за вечерею я ловила себе на думці, що нам зовсім нема про що поговорити, але, на щастя, мовчання поруч із ним не обтяжувало. Ми були рідними людьми, які проживають два життя під одним дахом. Але ж це значно краще, ніж жити одним на двох життям із чужою тобі людиною.

Олег слухав класику й перебирав документи, складені рівними стосиками на столі з червоного дерева в ідеально прибраному кабінеті. Я замикалася у своїй майстерні, підспівувала реперам із приймача й ходила босоніж по підлозі, заляпаній фарбами та закиданій пожмаканими ескізами. Я малювала нові шалені картини, вимазавшись із голови до ніг.

Напевно, протилежності таки притягуються. Бо як інакше пояснити бажання Олега — жорсткої, цілеспрямованої, позбавленої будь-якого натяку на емоції й у чомусь навіть грубуватої людини — пов’язати своє життя зі мною — безладною дівчиною, яка літає в хмарах і зовсім не пристосована до земних турбот. Ми чудово уживалися разом, створивши на диво міцний союз.

Чесно кажучи, я вірю в те, що в житті не буває випадковостей, і все, що відбувається, обов’язково спричинить якісь наслідки. Ось чому мені здається, що наша з Олегом історія почалася задовго до його появи на моєму шляху. Я почну з подій зовсім інших. Якби не сталися вони, навряд чи колись я зустріла б його.

1 2 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київ — New York», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Київ — New York"