Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Грушевський, Скоропадський, Петлюра 📚 - Українською

Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Грушевський, Скоропадський, Петлюра" автора Данило Борисович Яневський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 207
Перейти на сторінку:
закінчився вже 30-го числа.

Обставини «народження» Комісії до сьогодні оповиті таємницею: невідомі ані день її створення, ані формальні процедурні обставини виникнення.

Першу згадку про неї знаходимо в протоколі засідання V пленуму УЦР від 20 червня. Увечері того дня, певно, за пропозицією М. Грушевського (протокол засідання такі «дрібниці» не зафіксував), пленум ухвалив утворити аж 4 комісії:

1) з реорганізації самої ЦР;

2) «по статуту автономної України»;

3) «по скликанню з’їзду народів Росії, що добиваються федеративного устрою держави» (така собі альтернатива законним Установчим зборам. — Д. Я.);

4) «по скликанню територіального з’їзду України». Впродовж десяти­хвилинної перерви (!) учасники пленуму встигли «намітити кандидатів до цих комісій, оприділити склад їх», а серед них:

— Миколу Левитського, 37-річного українського есера, завідувача юридичним департаментом Українського генерального військового комітету,

— його 23-річного однопартійця Миколу Шрага, студента-економіста Московського університету, людину, особисто наближену до голови УЦР,

— есдека Бориса Бабича, людину невідомого нам віку та освітнього рівня, активіста есерівської «Селянської спілки»,

— його однопартійця, 28-річного Євгена Касьяненка, людину надзвичайно радикальних поглядів (досить сказати, що життєвий шлях цього полум’яного в майбутньому більшовика перервала чекістська куля; за професією він був нібито авіаконструктором, але де здобув вищу освіту, досі невідомо),

— Василя Бойка, 25-річного випускника Київського університету Св. Володимира, літературознавця за фахом, члена УПСФ (а тоді ще УРДП),

— Сергія Єфремова, одного із засновників УРДП (згодом — УПСФ), також літературознавця та публіциста,

— Миколу Стасюка, безпартійного студента-недоука Петербурзького гірничого інституту, за покликанням — кооператора, в майбутньому — більшовицького колаборанта, репресованого сталінським режимом,

— такого собі б/п Чайківського, який у буремній українській історії іншої пам’яті про себе не залишив[102].

Є. Касьяненко (1889—1938 рр.). Суспільне надбання

Упродовж наступних днів згадана комісія ознак життя не подавала. Лише увечері 23 червня (пленарні засідання УЦР, як правило, відкривалися по обіді і тривали до 23 години) перед учасниками зібрання виступив М. Шраг.

Судячи з протоколу, Комісія на 23 червня встигла провести вже чотири засідання, на яких було ухвалено аж три постанови. Перша запроваджувала сегрегаційний «національний», а не цивільний або фаховий принцип її комплектації та загальну верхню кількісну її межу — 100 осіб «з представників української і інших, що живуть на Україні, національностей». Друга встановлювала пропорційний принцип обрання: один представник від 1% людності (офіційно це називалося «національно-пропорційне представництво»). Третя стверджувала: право на «безумовне» представництво в Комісії мають ті національності, «які складають в Україні не менше 1% населення»: всі інші мали право надіслати свого представника, лише «заявивши» про таке своє бажання і отримавши згоду самої Комісії. Всі три пункти були ухвалені учасниками пленуму УЦР без обговорення[103].

Удруге Шраг об’явився перед членами УЦР 25 червня з метою «закінчити» доклад Комісії. Суть «закінчення» така: по-перше, Комісія оголосила кількісні представницькі квоти: 11 осіб — від «москалів», 8 — від євреїв, 2 — від німців та поляків, по 1 — від білорусів, татар, молдаван, чехів, греків, болгар — загалом 29 осіб; 71 місце надавалося українцям. При цьому росіяни, білоруси, чехи та німці повинні були надсилати представників від «об’єднуючого» їх національного органу.

По-друге, Комісія встановила т. зв. «бажане» представництво: для «москалів» — по 1 особі від ЦК партій ПСР, РСДРП(м), РСДРП(б), конституційних демократів; 3 місця виділялося напівміфічним «советам общественных организаций» із «побажанням» надати ці місця представникам Київського, Одеського та Харківського округів; ще 4 місця мусили заповнити «представники» рад робітничих, солдатських та селянських депутатів цих округів.

Наступними рішеннями, і це — по-третє, Комісія «запрограмувала» суворо соціалістичний принцип свого складу. Так, євреї мали надіслати 5 представників від своїх соціалістичних партій і лише 3 — від «несоціалістичних»; серед поляків соціалістом обов’язково мусив бути 1 член Комісії. Українці сепарувалися за наступною схемою: 30 — від УЦР (в т. ч. 24 від шести партійних фракцій та ще 6 обиралися персонально від Ради в цілому); 11 мали представляти 11 губерній (але які саме — невідомо, відомо, що власне «українських» сама Рада налічувала 9); 30 повинні були делегуватися правничими (12), економічними та фінансовими (5), поштовими (2), залізничними (3), культурно-просвітницькими (5) організаціями. Не забули і про Чорноморський флот (1), духовенство (1) й військових (2 представники). Разом, щоправда, вийшло не 30, а 31 особа, але на таку дрібничку уваги не звернули. Установили лише, що Комісія повинна зібратися не пізніше 10 липня за умови наявності 50 своїх членів, 30 з яких УЦР мала обрати негайно ще на поточній сесії. Ці 30 обранців мали негайно ж вибрати з-поміж себе Тимчасову президію, яка мусила би «приготувати матеріали для комісії, намітити план діяльності її, наготовити проект наказу комісії і разом із секретаріатом Центральної Ради і останніми обраними членами майбутньої комісії скликати саму комісію»[104].

М. Левитський (1883—1939 рр.) підписує зрадницьку мирову угоду в Бресті. Суспільне надбання

Упадає в очі дивна обставина: самої Комісії ще не було, але голова і секретар у неї вже були. Секретар — уже відомий нам М. Шраг, а голова — юрисконсульт УГВК, «есдек» Микола Левітський (він же Левитський. — Д. Я.), дані про систематичну юридичну освіту якого, так само як і про інших членів цієї Комісії, невідомі. Більше того, ми сміливо стверджуємо: жодні подальші дослідження таких даних не виявлять!

Маємо зауважити, що обидва добродії були настановлені на ці посади (не в зв’язку зі своїми професійними якостями, а лише тому, що були протеже голови УЦР М. Грушевського (М. Шраг) та голів Генерального секретаріату — В. Винниченка та УГВК — С. Петлюри (М. Левитський). Мета інфільтрації— втілювати в життя партійні настанови ще й у цій царині.

Як на те, на засіданні 26 червня есер М. Ковалевський, чільник найчисленнішої фракції у Раді, озвучив «генеральну лінію партії»: «...ми вважаємо, — сказав він, — що Центральна Рада і Генеральний секретаріат повинні закласти основи фінансової політики і привести до створення українського бюджету. <...>Треба було зазначити, що конечним пунктом діяльності Військового секретаріату повинно бути перетворення постійної армії на народну міліцію. <...> Скоро відбудуться Російські Установчі збори, — вів далі пан Ковалевський, — туди ми повинні йти цілком зорганізованими. Генеральному секретаріатові треба було зазначити, що одним з чергових його завдань є скликання Українських Установчих зборів, котрі виявили би повну волю українського народу і національних меншостей»[105].

Констатація

Вислови М. Ковалевського ясно свідчать тільки про те, що принаймні деяка частина радівських діячів уже з літа 1917 р. бачила себе на полі самостійної соціалістичної України, а не України як автономної частини демократичної та правової Російської республіки. Про це свідчать ті ж таки заклики до «українізації» армії, і її гарнізонів, і мирових судів, і земств, і міст, і до заведення при університетах кафедр цивільного українського права, і до запровадження нових українських податків, і до «повернення українських архівів, що знаходяться в Великоросії», і до розділу губерній на виборчі округи, і до розробки окремого від російського виборчого законодавства.

Ба більше — на

1 ... 23 24 25 ... 207
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грушевський, Скоропадський, Петлюра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"