Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Лілі

Мені було максимально ніяково перебувати поруч з цими дівчатами. Я не могла підтримати жодну тему чи ж то про відпочинок за кордоном, чи нову колекцію відомих брендів. Так ще й найприємнішу дівчину з компанії, на мій скромний погляд, Мирославу, постійно відволікала Ольга. А також Єсенію, яка своїм минулим мене непокоїла.

Насправді, всі вони були приємними і м'якими, ніяк не намагалися мене розговорити, зрозумівши, що мені нічого розповідати. Я і стояла з ними, слухаючи справді цікаві, розмови таких красивих людей. Вони розповідали цікаво і не забували про мене, я не відчувала зневаги або  чогось подібного, тільки трохи, від Ольги. Судячи з усього, вона не тільки мені не сподобалася.

Мені було дуже ніяково ще й тому, що я явно виглядала на їхньому тлі інакше. Дівчата були такими природними в своїх красивих сукнях, а я боялася забруднити свій одяг, випити зайве шампанське, сказати щось не те і не так. Стискала клатчик, де був мій телефон, пудра і гребінець, й дуже хотіла швидше втекти.

Хоча тут добре. Сюди не долітають проблеми, які у мене постійно трапляються. Тут немов інший світ-щасливий, безпечний, радісний. Шампанське не таке неприємне, як на моєму випускному. Точніше, воно зовсім не противне, а зі смаком ягід і трохи солодкувате. Дівчата, спілкуючись поруч, не роблять вигляд, що мене немає, ловлять мої посмішки своїми і я реально слухаю їх, сміюся - то з незграбного вчинку чоловіка однієї з дівчат, то через кумедні ситуацій з дітьми або тваринами. Всі дівчата були добрими, це дуже помітно, але Ольга трохи бентежила. Вона якраз робила вигляд, немов мене немає і навіть не дивилася в мою сторону, за те дуже багато спілкувалася з Єсенією і Дариною.

Вигадавши невелику паузу, я обережно торкнулася плеча Мирослави і запитала:

- А не підкажеш, де тут туалет?

Ледь не звернулася на «ви», але вчасно зорієнтувалася. Дівчина добродушно киває:

- Ой, я теж хочу припудрити носик. Йдемо, покажу, маленька, - дівчина з посмішкою вказала в сторону і з нами йде ще Єсенія.

Ледве ми заходимо, інша групка дівчат виходить. Я відразу йду в кабінку, але прекрасно чую дівчат:

- Як же вона дістала. Чому, якщо Льоша одружився на такій, я повинна тримати обличчя і не висловити все, що про неї думаю? - це голос Єсенії.

- Ми з тобою це можемо зробити і чоловіки все прекрасно розуміють, але... Це ж справа Города і твоєї сестри, - вимовляє серйозно Мирослава.

- Ось і даремно, що не влізла, знала б зараз напевно, що тоді сталося, - роздратована Єсенія змушувала внутрішньо насторожитися. Я обережно поправляю кожну складочку комбеза і виходжу до дівчат.

- Вибач, це ми про Олю, - Єсенія бачить мене в дзеркалі і поправляє своє красиве світле волосся. - До неї, Льоша, чоловік її, був одружений на моїй сестрі і я досі не можу звикнути, хоча минув час, - не знаю, навіщо вона виправдовується, але я з розумінням киваю і посміхаюся.

- Якщо вони любили один одного, то це ще більш дивно, я розумію, - споліскую руки теплою водою і дивлюся в дзеркало. Не вірю, що ця сіроока брюнетка - я. Виглядаю дуже добре, краще, ніж будь-коли і мені подобається бути такою красивою.

- Ви з Кіром довго зустрічаєтеся? Раніше він нікого не знайомив з нами...

- Недовго, - ухиляюся від відповіді, але обидві дівчини і не намагаються дізнатися більше. Замість цього, Єсенія посміхнулася:

- Я дуже щаслива, що він сьогодні не один. Він занадто багато для мене означає, на рівні з моїм чоловіком. Він не раз рятував мене... Він дуже хороша людина, - несподівано каже вона, а я здивовано ковтнула. - Що б не писали ЗМІ, - додає обережно і з лукавою посмішкою Єсенія, а я киваю. Мирослава погладила мене по плечах.

- Ти її ще налякаєш, Сень, - дівчина приобняла і, глянувши в дзеркалі на мене, посміхнулася. - Але вона права. Ти переконаєшся, маленька.

- По правді, я... Все сталося так швидко, що я... - грати навіть нічого не потрібно. Мені приємно, як вони ставляться до мене, і від цього хочу плакати. До мене ніхто не ставився так ласкаво.

- Значить, все не дарма. Він же подобається тобі?

Я киваю, взагалі не збрехавши. Звичайно, Кирило мені подобається, він же... Такий...

Коли ми повернулися до Дарини і Ольги, там були і чоловіки. Вони всі були трохи веселі, але не п'яні, просто з хорошим настроєм. Ледве я переглянулася з Кирилом, несподівано почалася повільна музика і моїх нових знайомих закрутили в танці їхні чоловіки. Кирило не став відставати: зловив мою руку, притиснув м'яко до себе, змушуючи знову дихати його теплом і поклав другу руку на поперек.

- Як справи? - він посміхнувся, питаючи неголосно.

- Добре, - мимоволі ніяковію під його палаючим поглядом. Поруч танцюють його друзі з дівчатами. Дружинами, точніше.

- Ти не зомліла від хвилювання або сорому, значить все і правда добре, - чоловік кладе мою долоню, яку стискав, собі на плече. І, піднімаючи його, нахилився до мене. - Знаєш, що сказали Оля і Дашка?

- Що? - прошепотіла питання. Його дихання я відчуваю губами і це здається занадто інтимно. А навколо багато людей.

- Що ти або занадто схвильована, або я тобі добре заплатив, - сміється весело і тихо, а я здивовано шукаю в парах Олю або Дашу. - Як чітко, правда? - чоловік видихає це мені прямо в вухо і я здригаюся.

- Припини... - нервово повертаюся, але опиняюся в міліметрі від його губ. - Будь ласка...

- Ми домовилися на повну роль пари... А чоловік може поцілувати свою дівчину...

Я різко вириваюся і мовчки біжу на вихід. Не подивившись навіть на нього, прекрасно розуміючи, як це ніяково для нього. Що я повинна бути більш відкритою з ним на публіці, грати закохану... Але грати нічого не потрібно і це ще складніше, тому що він манить мене, буквально божеволію і мало не поцілувалася з ним... Я дуже хочу, але...

На вулиці я здригнулась від холоду і дістала телефон, щоб... Не знаю, тікати від нього я не хотіла навіть в танці, але повернутися теж дивно... Я болісно кусаю губу і обіймаю себе за плечі.