Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

- На корпоративі ми всі помітили ваш зв'язок... - задумливо тягне старший Бєльський.

- Вогонь пристрасті не приховати. Хоча, кому я пояснюю.

Ну на все знаходить відмовки молодший братик. Треба й мені починати аванс відпрацьовувати, бо можу отримати потім замість подяки - лайки.

- Ми на роботі вирішили спілкуватися у службовому стилі, - звертаюся більше до Михайла. - Все-таки незручно буде перед відвідувачами. Тому вибачте, при вас ми забулися.

- Нічого-нічого, виглядає дуже кумедно, - скептичний настрій поки від правильного брата не пішов.

- Дивись, мені не шкода. Все одно не побачиш, що ми творимо, коли залишаємося наодинці. Наші рольові ігри не для слабкодухих відмінників. Так, моя солоденька?

Збентежено киваю, а сама крізь землю провалитися готова.

З боку здається, що бос потішається над братом. Але я вже зрозуміла, він намагається поводити себе, не випадаючи зі звичної нахабної манери. Складно казати, чи повірить Михайло... Бос уточнював, що важливіше не він, а батьки.

- Ой, чого ж я стою? - задкую до рятівних дверей. - Ви, напевно, каву хочете? Зараз тільки назву обов'язкову частину. Це у нас така склалася традиція. — Відкашлююсь. - Мій дорогоцінний босе, можна вам принести чашку кави з коханням?

У Кирила Олексійовича сіпнулася ліва брова. Добрий це знак чи поганий, поки не знаю. Треба знайти батоги в його кабінеті та заховати. Тоді мені буде спокійніше.

- Так, люба. Тобі можна все. Братові неси без кохання, просто еспресо з однією ложкою цукру.

Наостанок навіть вдається видавити посмішку. Сподіваюся, вона не виглядала оскалом жертви перед стратою.

Фу-у-ух!

Біля кавомашини віддихатися намагаюсь. Якщо так справа далі піде, то перед зустріччю нашої «парочки» з батьками Бєльськими мені треба напитися. В іншому стані можу провалити операцію. Частину грошей вже витратила. І як поверну?

Ну-у що я така невдаха? Навіть брехати не вмію як слід.

Ставлю чашки на тацю і тихенько підкрадаюся до дверей. Відразу не входжу. Спочатку треба розвідати обстановку. Раптом вже час тікати подалі?

- Ні, я не вірю у твою серйозність, Кирило.

У-у... як же швидко нас розкусили. На кого скинуть провину, здогадуватися не треба. Кіно закінчилося, залишилися титри та й ті нецензурні.

- Думай, що хочеш. Мені байдуже.

- Авжеж, тобі завжди на все і всіх плювати. Задурив голову дівчинці. Помітно ж, закохалася, на щось сподівається. І наскільки? На тиждень? На два?

Так, так, так... дівчинка, це хто? Я?

Тобто, мені якраз і повірили.

Юху-у! Аванс поки не треба повертати! Підстрибую, і з чашок проливається на тацю рідина. Гаразд-гаразд, потім потанцюю.