Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– І навіщо? – запитав різким тоном.

– Я хочу тобі дещо показати… – він перебив.

– Або знову пудрити мені мізки безглуздими розмовами.

– Можливо ми і будемо вести безглузду розмову, але вона буде виключно у діловому стилі, ніяких історій про минуле.

Дракон пирхнув, але одразу його пиха спала і обличчя зробилося серйозним.

– Що ти хочеш мені показати? – запитав так, наче його хтось змусив це зробити.

– Це ти побачиш коли прийдеш до білої альтанки у третьому садку у вечері о дев’ятій годині. – я навмисне обрала пізню годину і найвіддаленіше місце, щоб нас ніхто не потурбував – Можеш подумати над цією пропозицією, якщо тобі буде потрібне більше часу. А коли ти вирішиш що саме обрав, можеш написати мені листа на ім’я: Марії Литневої. Можеш написати коротко: згоден або ж просто, ні.

– І навіщо мені погоджуватися на це. – дракон примружив очі з підозрою мене оглянув.

– Я не кажу що ти повинен погоджуватися. – виправила його – Я сказала, щоб ти подумав над цією пропозицією. Я тебе ні до чого не примушую. – на його обличчі промайнула незрозуміла емоція яка змусила мене зробити паузу трохи довшою ніж потрібно – В крайньому випадку вирішувати тобі, йти чи ні. Але краще, щоб ти все ж завітав.

– Чому? – якось зачудовано запитав.

– Тому що це твій вибір. Ти вирішуєш, робити тобі крок вперед, чи назад, або залишатися увесь час на одному й тому місці. Це вирішуєш лише ти сам. А я просто пропоную варіанти.

Дракон хвилину роздумував над моїми словами, не свідомо стискаючи дверну ручку. Мені ж треба було кинути йому гачок з наживкою, без чіткої відповіді що саме він повинен буде побачити. Наскільки я встигла помітити, Нокс сам тягнеться до того що його може зацікавити. І любов до розгадок змусить дракона погодитися. Головне, щоб він проковтнув наживку і просто прийшов, а далі я вже візьму ситуацію у свої руки. Я навмисно говорила і виділяла фрази які колись йому вже говорила, трохи видозмінюючи їх залежно від контексту і на диво дракон на них реагує. Отже, мені треба провокувати його і в розмовах, всім що пригадаю! Відповідати і говорити так, як я вже говорила з ним колись!

– Я подумаю.

– Гаразд. – спокійно відповіла – Ох, і ледве не забула. Якщо все ж вирішиш прийти сьогодні, чи завтра. Напиши мені за годину до дев’ятої, щоб я змогла підготувати те що тобі потрібно побачити.

На його губах промайнула коротка, але помітна посмішка азартного гравця що хотів розгадати загадку. Але зараз він отримував лише правила гри і умови, щоб дістатися того чого він хоче.

– Я тебе почув. Якщо передумаю напишу листа. – відповів задирливим тоном.

Ну якщо він хоче пограти в задир, я не проти! Збивати з пантелику мені подобалося ще у маєтку, то що мені заважає зробити це зараз? Правильно, нічого! 

Я зробила один крок впритул до нього, схопивши його за руку якою він тримав дверну ручку. Я відчула як його рука напружилася, а кулак стисся під моєю долонею. Між нашими обличчями скоротилася відстань в районі десяти сантиметрів, єдине що врятувало дракона від ще ближчого напору це мій зріст що не давав мені здійнятися до нього ближче. Здавалося дракон перестав дихати, але ні! Він з жадібністю хапав повітря!

– Я теж тебе почула, Дикунчику – видихла напівпошепки, непомітно провівши іншою рукою по його руці легкими дотиками. Починаючи з плеча, продовживши твердими біцепсами що напружилися від мого дотику помітно перекочуючись під шкірою, переходячи до ліктя я роблю плавний перехід до зап'ястя і кісточок пальців. І увесь цей час я дивилася прямо у його жовті очі, у яких зіниця з шаленою швидкістю набула вертикалі, роблячись абсолютно гострою.

Коли його рука по якій я тільки що провела пальчиками спробувала доторкнутися до моєї, вже майже хапаючи кінчики моїх пальців м’яким дотиком шорстких пальців. Я різко відступаю від заціпенілого і збитого з пантелику дракона, що не міг поворухнутися.

– До вечора – прощебетала грайливим голосом і поспішила піти. Коли я йшла від дракона, за спиною почула тиху лайку від нього що змусила мої вуста розтягнутися у виграшній посмішці. Все ж з варіантів батіг, чи печиво. Виграє солодке, ніжне печивко!

Закинувши гачок у воду, мені лише залишилося почекати до вечора, поки луската рибка яка схопилася за гачок з наживкою потягне його на себе.

Повернувшись назад до саду, де на мене вже чекав задоволений Грейсон що потирав свої рученята в нетерпінні першого уроку. Складалося таке відчуття що це його будуть навчати, а не мене. Бо він рвався на цей урок магії куди більше чим його учениця.  

– Ну нарешті ти повернулася, а я вже думав йти по тебе! – вигукнув привид розкинувши в різні боки руки.

– Квапилася, як могла – відказала йому шкандибаючи за привидом – я надіюся що фізичних навантажень по типу бігу ми сьогодні робити не будемо, бо я зараз не у найкращій формі.

– Не хвилюйся це нам не знадобиться. І краще нам піти кудись в укромніше місце, де тебе і твою магію ніхто не побачить. Хоч ми і на драконячих землях де на темних не полюють, все одно варто дотримуватися правил безпеки. – зауважив привид.

– Згодна. Але тоді де нам навчатися якщо тут повно народу?

Грейсон самовдоволено розтягнувся у широкій посмішці що ледве не досягала його вух. Та він ж просто чекав поки я про це у нього запитаю! Бо хто б сумнівався, якщо він вже мене знайшов і запропонував вчитися, значить цей хитрий темний вже давно надибав місце де нас ніхто не побачить! 

– Іди за мною остання темна, нам час навчатися! Ти й так почала з запізненням!

– Я не остання темна Грейсоне, нас як мінімум троє. – темний подивився на мене запитально – Добре двоє з половиною, ти теж рахуєшся як… – він перебив.

– Як половинка? Як мені образливо що ти порахувала і той шмат лайна в масці як цілого, а мене лише на половину. – вдавано обурився. – Але мені лестить те що я хоч для когось не є мертвим і мене рахують.