Читати книгу - "Консуело"

На щастя, Метастазіо не стояв на іншому березі Араксу в той час, коли недосвідчена Консуело висловлювала Гайдну своє обурення. Репетиція почалася. Це була друга репетиція «Зенобії», і вона йшла так добре, що оркестранти навіть аплодували, ударяючи, як зазвичай, смичками по скрипках. Музика Предієрі була чарівна, і Порпора диригував з набагато більшим піднесенням, аніж оперою Ґассе. Роль Тіридата була однією з коронних ролей Кафаріелло, і він не вбачав нічого поганого в тому, що, нарядивши його в одяг суворого парфянського воїна, його змусили воркотіти, як Селадон, і говорити, як Клітандр[279]. Консуело хоча й відчувала, що її роль фальшива й пихата для античної героїні, але принаймні сам образ Зенобії був їй до душі. Вона навіть знаходила в переживаннях своєї героїні подібність із душевним станом, у якому перебувала сама, коли опинилася між Альбертом і Андзолето. І, забувши про необхідність передавати те, що ми називаємо тепер «місцевим колоритом»[280], Консуело жила тільки загальнолюдськими почуттями й перевершила саму себе в арії, настільки співзвучній її особистим переживанням:

Voi leggete in ogni core;

Voi sapete, о giusti Dei,

Se son puri і voti miei,

Se innocente e la pieta.[281]

У цю мить її охопив справжній душевний трепет, і вона усвідомлювала, що тріумф нею заслужений. Вона вже не мала потреби в заохоченні Кафаріелло, а співак, над яким цього разу не тяжіла присутність Тезі, щиро захоплювався Консуело; тепер вона була впевнена в собі, упевнена, що справила надзвичайне враження на публіку своїм виконанням і що здатна справити таке враження за будь-яких обставин і при будь-яких слухачах. Вона зовсім примирилася зі своєю роллю, з цією оперою, зі своїми партнерами, із самою собою — словом, примирилася з театром. І, незважаючи на те, що за годину до цього проклинала своє становище, вона відчула таке глибоке, таке раптове й могутнє натхнення, що тільки артист спроможний зрозуміти, скільки століть праці, розчарувань і страждань може воно спокутувати в одну мить.

Розділ 95

Як учень, та до того ж напівслуга Порпори, Гайдн, який жадав слухати музику й вивчати саму техніку композиції опер, дістав дозвіл бувати за лаштунками, коли співала Консуело. Та ось уже два дні він помічав, що Порпора, який спершу недоброзичливо ставився до його присутності в театрі, тепер дозволяв йому з добродушним виглядом перебувати там, навіть перш ніж він устигав розкрити рот і попросити про це. Справа в тому, що в голові професора виникла нова ідея. Марія-Терезія, розмовляючи про музику з венеціанським посланником, знову повернулася до своєї матримоніальної манії, як висловлювалася Консуело. Її величність сказала, що їй було б дуже приємно, якби талановита артистка облаштувалась у Відні, вийшовши заміж за молодого музиканта, учня Порпори. Відомості про Гайдна вона почерпнула від того ж посланника; і позаяк Корнер дуже хвалив юнака, говорячи, що в нього величезні музичні здібності, а головне — що він старанний католик, її величність доручила своєму співрозмовникові влаштувати цей шлюб, обіцяючи пристойно забезпечити юну пару. Думка ця посміхалася панові Корнеру: він ніжно любив Йосифа й уже давав йому щомісяця сімдесят два франки, щоб юний музикант міг спокійно продовжувати заняття. Корнер гаряче ратував за нього перед Порпорою, і старий, боячись, як би Консуело не наполягла на своєму — не залишила б сцену, вийшовши заміж за знатного вельможу, — нарешті після тривалих вагань і затятого опору дав себе вмовити, хоча, звичайно, маестро зволів би, щоб його учениця жила, не знаючи ні заміжжя, ні любові. Бажаючи будь-що-будь домогтися своєї мети, посланник вирішив показати Порпорі твори Гайдна й відкрив йому, що серенада для тріо, яка сподобалася маестро, складена Benno. Порпора визнав, що в ній є зародок великого таланту, що він міг би дати юному композиторові гарний напрямок, а також допомогти йому своїми порадами в написанні п'єс для голосу й що, нарешті, майбутність співачки, що вийде заміж за композитора, має всі підстави скластися досить вдало. Надзвичайна молодість цієї пари й мізерні статки змусять їх працювати, не плекаючи при цьому ніяких марнолюбних надій, і, таким чином, Консуело буде прикута до театру. Словом, маестро здався. Він, як і Консуело, не одержував відповіді із замку Велетнів. Він побоювався, що це мовчання як-небудь перешкодить його планам, а також страшивсь якої-небудь витівки з боку молодого графа. «Якби мені вдалося навіть не видати заміж, а тільки обручити її з іншим, — думалося старому, — тоді вже нічого було б боятися».

Сутужніше всього було дістати згоду самої Консуело. Переконувати її — значило б вселити їй думку про опір. Неаполітанська хитрість підказала маестро, що сила обставин має непомітно змінити напрям думок молодої дівчини. Вона почувала дружбу до Беппо, тоді як Беппо, хоча й переміг любов у своєму серці, ставився до Консуело так палко, виявляв стільки замилування й відданості, що Порпора легко міг припустити жагучу закоханість юнака. Маестро вирішив не втручатись у відносини Йосифа з Консуело, дати юнакові можливість домогтися взаємності й, повідомивши йому в слушний момент плани імператриці та свою власну згоду, додати сміливості його красномовству та жару його переконанням. Словом, він раптом перестав грубо обходитися з ним, принижувати його й надав юним друзям цілковиту волю, тішачи себе надією, що таким чином справи підуть скоріше, ніж якби він втрутився відкрито.

Майже не сумніваючись в успіху свого заміру, Порпора зробив, одначе, велику помилку: він піддав репутацію Консуело лихослів'ю. Варто було тільки двічі підряд побачити за лаштунками біля неї Йосифа, щоб весь театральний люд заговорив про її ніжні стосунки з молодиком; бідолашна Консуело, довірлива й необережна, як усі правдиві та цнотливі душі, не передбачала небезпеки й не подумала оберігати себе. І ось від дня репетиції «Зенобії» всі насторожилися, розв'язались язики. За кожною кулісою, за кожною декорацією актори, хористи й інші службовці обмінювалися злісними або грайливими, осудними або доброзичливими зауваженнями про непристойність інтриги, що зароджується, або про наївність щасливих заручин.

Консуело вся поринула у свою роль, у свої артистичні переживання й нічого не бачила, не чула, не передчувала. Мрійливий Йосиф, цілком поглинений оперою, що репетирувалася на сцені, і тією, яку він виношував у своїй музичній душі, іноді, щоправда, і чув якісь побіжно