Читати книгу - "Лабіринт"

Раптом Одрік помітив три маленькі металеві кільця, занурені у підлогу нижньої частини печери. І він пригадав, що саме Еліс відшукала скелети у неглибокій могилі.

Беяр посміхнувся: невдовзі він дістане довгоочікувані відповіді на свої запитання.

— Одріку, — пошепки кликала Еліс, навпомацки пробираючись тунелем.

Чому він не відповідає?

Як і вперше, Еліс відчула, що земля знижується під ногами. Цього разу здавалося, ніби вона тікає з-під ніг.

Попереду в печері дівчина бачила слабкі проблиски жовтого світла.

— Одріку, — гукнула вона ще раз, і її страх подужчав.

Еліс поспішила, пробігши останні кілька метрів, аж поки не ввірвалася до печери й не заклякла на місці.

Цього не може бути!

Одрік стояв внизу біля самісіньких сходів. Він був одягнений у довгу білу робу.

Я пам’ятаю це.

Еліс швидко викинула спогади з голови. Руки Одріка були зв’язані попереду, і його прикували до землі, як тварину. У віддаленому кутку кімнати, освітленому мерехтливим світлом олійної лампи, стояла Марі-Сесіль де л’Орадор.

— Гадаю, цього задосить, — промовила вона.

Одрік обернувся, і в його очах було ясно видно жаль і сум.

— Мені шкода, — прошепотіла Еліс, усвідомлюючи, що зіпсувала геть усе. — Утім, я мала попередити вас...

Перш аніж Еліс утямила, що відбувається, хтось схопив її ззаду. Вона скрикнула і спробувала вирватись, але нападників було двоє.

Колись таке вже було.

Потім хтось покликав її на ймення, але не Одрік.

Хвиля нудоти раптом накотилася на Еліс, і вона почала падати. — Тримайте її, йолопи! — закричала Марі-Сесіль.

Гільєм не міг наздогнати Алаїс. Вона була вже далеко попереду.

Хитаючись, він невпевнено попрямував тунелем. Біль пронизував його бік, де було поламано ребра, заважаючи йому вільно дихати. Слова Алаїс крутилися в Гільємовій голові, а страх ще дужче охоплював душу і змушував його рухатися далі.

Повітря здавалося холодним і вогким, неначе життя було геть висмоктане з печери. Гільєм нічого не розумів. Якщо це святе місце, печера лабіринту, чому ж він відчуває навколо таку ворожість?

Раптом Гільєм опинився на природній кам’яній платформі. Просто перед ним були кілька широких, низьких сходинок, що вели вниз, де підлога виявилася пласкою й гладенькою. На кам’яному вівтарі горіла олійна лампа, даючи трохи тьмяного світла.

Дві сестри стояли лице в лице. Оріана все ще тримала ножа біля горла Бертранди. Алаїс стояла зовсім нерухомо. Гільєм тихо спустився, молячись, щоб Оріана його не помітила. Якомога тихіше він почав пробиратися вздовж стіни, ховаючись у тіні, поки не підкрався досить близько, щоб усе чути й бачити.

Оріана кинула щось на землю перед Алаїс.

— Візьми, — крикнула вона, — відчини лабіринт. Я знаю, що Книгу Слів заховано десь тут.

Гільєм побачив, як очі Алаїс здивовано розширилися.

— Невже ти ніколи не читала Книгу Чисел? Ти вражаєш мене, сестро. Там є пояснення щодо ключа.