Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Відійди від дверей я відчиню. – вимовив рівним голосом, пам'ятаючи що вона стоїть впритул до дверей.

Відчинивши двері я намагався триматися якомога прохолодніше, але як тільки натрапляю на її очі… Як спогади різко б'ють мені прямо в голову! Срібна… Такі ж самі очі як і в темної постаті з моїх спогадів! Все ж це була вона. На мене накочує жар якому поступається холод, я не міг відірватися від срібла яке хотів спіймати у власних спогадах, але воно постійно вислизало від мене, а зараз… я міг до нього дотягнутися. 

Прямо зараз і прямо тут. Мій погляд впав на її пухкі вуста… В голові промайнув ще один спогад, кімната з їжею і ці ж пересохлі вуста які зволожив язик що пробігся по них. Мені закортіло впитися в них! Скуштувати на смак! Зрозуміти і відчути, які вони на дотик власними губами! Моє… Ні, це я сам бажав схопити її прямо зараз і скуштувати на смак! 

Я важко проковтнув в’язку слину що з шаленою швидкістю накопичувала в моєму роті. Стримавши власні бажання, я обсмикнув свою різку слабкість і спробував набути тих рис що і спочатку.

– Що… кхм... що ти хотіла? – мій голос хрипів від минулих думок що різали мені мозок своєю нав’язливістю. 

– Я хотіла тебе запросити на одну зустріч.

– І навіщо? – запитав різкіше ніж треба було. І от знову. Я злюся на самого себе за власні відчуття і реакції на неї.

– Я хочу тобі дещо показати… 

– Або знову пудрити мені мізки безглуздими розмовами. – перебив її тільки для того, щоб спровокувати. Навіщо я кожен раз намагаюся це зробити? Але попри мою провокацію її голос залишився спокійним і рівним. Я поїжачився від її слів, бо вони мені не подобалися, а всередині все просто кричало кинути знову якусь каверзу їй у відповідь.

“Навіть і не думай! Поговори з нею і вислухай зараз все що вона тобі скаже!” – надавила на мене сутність.

– Що ти хочеш мені показати? – змусив себе вимовити.

– Це ти побачиш коли прийдеш до білої альтанки у третьому садку у вечері о дев’ятій годині.

Одразу сказала місце куди мені потрібно прийти і малу інструкцію, як їй повідомити про мою згоду, чи відмову.

– І навіщо мені погоджуватися на це. – запитав радше себе чим її.

– Я не кажу що ти повинен погоджуватися. Я сказала, щоб ти подумав над цією пропозицією. Я тебе ні до чого не примушую.

Від деяких слів в мене щось відгукувалося з середини, я чув деякі з них. Вона мені це колись вже казала, принаймні щось схоже. І далі пролунала фраза яку я чітко пам’ятав: “В крайньому випадку вирішувати тобі…”

– Чому? – не свідомо запитав те що й колись.

– Тому що це твій вибір… Це вирішуєш лише ти сам…

Я не дуже розрізняв що вона говорила, бо мій мозок зосередився і ловив лише знайому фрази, слова, вимову і сенс що в них вкладався.

– Я подумаю. – я вирішив зіграти в те що вона запропонувала, мені були цікаві її емоції і відчуття що зараз змінювалися доволі стрімко.

– … Напиши мені за годину до дев’ятої, щоб я змогла підготувати те що тобі потрібно побачити.

Отже, о дев’ятій… Мої вуста ледь смикаються коли я відчуваю від неї нотки азарту і обережної впевненості. Вона щось задумала і від того, що я зараз цілком свідомо це розумію… Чомусь це приносить мені задоволення і нетерпіння перекрутити її гру на свій лад.

– Я тебе почув. Якщо передумаю напишу листа.

Відповів їй зверхньо, щоб поглянути які саме емоції в неї викличуть мої слова. І саме ця секундна що захопила мене в її гру і була моєю помилкою. Я дозволив собі занадто розслабитися, що не помітив, як вона зробила різкий крок до мене, стаючи в притик, схопивши мою руку що лежала на дверній ручці. Я по дурному заціпенів на місці, бо не бажав відходити, вчепившись з силою у дверну ручку. 

В ніс одразу б’є сильніший аромат солодкого бузку, а спокусливі вуста які ще мить тому були так далеко, зараз були просто нестерпно близько! Мені так і кортіло вчепитися в них своїми губами що, аж в горлянці пересохло! Настільки я їх хотів відчути! 

– Я теж тебе почула, Дикунчику.

Від цього шепоту і пестливої форми мого прізвиська все моє нутро здригається, а тіло обдає пекельним жаром! Її рука ковза по моїй руці, повільно й легко що змушує прискоритися мій пульс і повністю збити моє дихання на рване. Все моє тіло охопила шалена напруга і хвиля невимовного бажання! Від цих дотиків хотілося прикрити очі і насолоджуватися ними, але більше за це мені хотілося міцно схопити її у свої обійми! Притиснувши це мале тільце до свого! Відчути тепло її тіла, подиха, і те наскільки в неї шалено буде битися серце коли я легесенько вкушу її за ключиці, або край шиї!

Від цих нестерпних думок і бажань що я намагався стримати, вчепився в нещасну дверну ручку ще сильніше. Її пальці ковзнули по моїх і я потягнувся до її руки що вислизала від мене, як і сама вона.

– До вечора. – і вона пішла.

А я як ідіот все продовжував стояти на місці, не в змозі рівно видихнути. Нарешті відірвавши свою руку від дверної ручки, що стискав увесь цей час, я зрозумів що погнув її поки тримав як божевільний!

– А щоб тебе вирви жерли! – вилаявся собі під ніс рефлекторно провівши рукою по волоссю.

Моє нутро ледве не вібрувало від шаленого припливу спокусливої жаги і бажання що рвалося на зовні! Щоб не накоїти дурниць і не піти прямо за нею, я швидко зачинився у кімнаті. Пішов до ванної і плеснув собі в обличчя холодною водою, щоб хоч трохи привести себе до тями. Але це мало чим мені допомогло. Адже шалене збудження що з силою било прямо в голову нікуди не зникло!

Щоб хоч якось заспокоїтися я вирішив порозпитувати свою сутність щодо того, що з нами сталося.

“І що… ти хочеш… почути від мене?” – голос Тарґаса був дуже слабким коли я покликав його.

“Спершу скажи, чому я не міг до тебе ніяк догукатися і що взагалі зараз з тобою? Ти якийсь занадто млявий.”