Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

Цей невеличкий роман тонко відбиває життя бразільськогв міста, літературні кулуари Бразільської літературної академії. Причому автор, як завжди, широкий і багатоплановий, якщо не сказати океанно багатоплановий, у зображенні бразільської дійсності. Саме відтворення народної свідомості в образі центрального героя надає і в цьому випадку творові Амаду особливої епічної глибини.

Широке використання гротеску, принципово своєрідний кут зору на навколишній світ з позицій народно сміхової, карнавальної культури дає можливість назвати романи Жоржі Амаду «баїйянського циклу» «карнавальними романами». При цьому синтезування народної свідомості, наявність колективного героя (попри всю індивідуалізацію багатьох конкретних образів) дозволяють говорити про своєрідну «поліфонічність» цього циклу романів Амаду, як і про поліфонічність «фольклорного роману» Латинської Америки в цілому.

Синкретичний характер народних релігійних вірувань у країнах Латинської Америки — факт загальновідомий, багато дослідників релігійних культів знаходять у найрізноманітніших обрядах виразні елементи католицького впливу[122].

Розглядаючи фольклорне спрямування в сучасному латиноамериканському романі, можна помітити, наскільки явище релігійно-містичного синкретизму багато в чому зумовило своєрідність і специфіку й сучасної культури країн Латинської Америки.

Цікаво зазначити, що релігійно-магічний синкретизм (термін болгарського вченого М. Арнаудова[123]) або двоєвір'я (термін радянського вченого П. Богатирьова[124]), тобто поєднання християнської обрядовості з язичницькою у релігійних віруваннях, трапляються дуже часто. Значну кількість таких прикладів наводить Дж. Фрейзер[125], а П. Богатирьов свого часу писав, досліджуючи в цьому напрямі українське Закарпаття: «Слід відзначити, що в більшості випадків селяни не бачать в дуалізмі двох протилежних систем віри. У них завжди єдина віра, що становить собою синтез магічних дій, молитов, народних і власне релігійних обрядів». І далі: «Можна виявити ще тіснішу суміш: народні обряди, що не мають нічого спільного з християнською релігією, інколи сприймаються як християнські. Буває часом, що в одному селі чи в сусідніх селах один народний обряд інтерпретують як християнський чи напівхристиянський, а в іншому — як звичайне магічне дійство. З іншого боку, християнські обряди пояснюють, виходячи з народних обрядів»[126].

Власне, з поєднання несподіваних і непоєднуваних, на перший погляд, речей і виник у літературі і мистецтві Латинської Америки «магічний реалізм», елементи якого виразно відчуваються вже в перших «фольклорних» романах Амаду.

У багатьох своїх творах Амаду звертається до зображення різноманітних релігійно-культових обрядів, показує, наскільки глибокою складовою частиною народної культури є певні вірування. Водночас слід наголосити, що як і в творчості А. Нарпентьєра, М. А. Астуріаса, Ж. Гімараенса Рози й інших письменників, творче становлення котрих, як і самого Амаду, припадало також на 30-і роки, релігійно-культова тематика у творах Амаду має передусім характер функціональний, стаючи ще одним із засобів створення специфічної атмосфери народного життя, дозволяє здійснювати умовні художні зсуви в реальних картинах життя, виповнює твори неповторними пахощами таємничості, дива, чаклунства, що й визначило щодо творів такого типу виникнення терміну «магічний реалізм».

Амаду наголошує, що оскільки язичницький культ не визнається офіційною владою, то саме завдяки цьому він ближчий народним масам, викликає в них більше довіри, ніж католицизм.

Визначаючи характер використання фольклору в творчості Амаду, І. Тертерян справедливо твердить: «Фольклоризм Амаду, таким чином, відрізняється від використання фольклору в звичайному реалістичному романі. Там фольклор — предмет зображення. В Амаду він конструктивне начало поетики. В його оповіді зберігаються поетичні принципи легенди: звідси, наприклад, фольклорні теми-образи в «Жубіабі» чи паралелізм сюжетних ситуацій і любовних мотивів народних пісень у «Мертвому морі». Фольклор в Амаду належить до області методу. Це шлях пізнання життя і людини, шлях проникнення у народну свідомість».

Думка, висловлена І. Тертерян стосовно творчості Амаду, на наш погляд, значною мірою визначає принцип нового використання фольклору в романі Латинської Америки в цілому. Саме одним із засобів поетики виступає фольклор і в Астуріаса, і в Карпентьєра, і, власне, в усіх кращих латиноамериканських письменників.

Причому слід наголосити на різниці між використанням фольклору романтиками і письменниками реалістами, бо, зрештою, у того ж Амаду, як уже зазначалося, чимало від романтизованого поетичного сприйняття світу, характерного для романтичної школи. Це стосується й усієї образної системи відтворення в побудові романів структури народної легенди, оживлення фольклорних образів.

Індіанський роман завжди був звернений у колишні часи. Романтики поетизували минуле, протиставляючи його гіркій сучасності. Амаду, як і Карпентьєр та Астуріас, застосував фольклорну образність для зображення сьогоднішнього дня, для повнішого відтворення реальності. І тут фольклор виступив як засіб реалістичного методу, використаний письменниками для реалістичного відтворення життя.

Оскільки у творах латиноамериканських митців широко використовується фольклорний матеріал і автори намагаються відтворити у художньому творі систему народного світобачення, синтезувати народну свідомість, саме тому й можна говорити про «фольклорну прозу» та «фольклорний роман». Ці терміни вживаються для визначення реалістичних творів, вибудованих на фольклорній основі, які не збудовані як пряме запозичення, а є художньою трансформацією і фольклорного, і життєвого матеріалу.

Характерно, що почавши застосовувати фольклорні мотиви у своїй прозі, Амаду не зупинився на досягнутому, відчуваючи все ж, що мало точного відтворення форми народної балади чи стилізації народного переказу. Бо тут Амаду ще прямо наслідує фольклорний матеріал. Оперуючи просторими багатозначними образами й асоціативними зв'язками, митець усе ж фактично лише розкладає величезні пласти фольклорного матеріалу по-своєму. Така прив'язаність автора до матеріалу й спричиняється до певної узагальненості почуттів його героїв, недостатньої індивідуалізації образів, що в принципі характерне само собою для романтичної течії в літературі. Можна вважати, що в перших романах «баїйянського циклу» автор оперує фольклорним матеріалом широко і багато в чому вдало, хоча ще не створює тут на його основі своїх власних образів, глибоко психологічно наснажених, індивідуалізованих героїв, не володіє ще нюансами, напівтонами у зображенні життя.