Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Бенкет круків 📚 - Українською

Читати книгу - "Бенкет круків"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бенкет круків" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 244 245 246 ... 265
Перейти на сторінку:
дозволили взяти з собою харчів на три дні, а з одягу те, що на собі.

— Якщо пощастить, може, один з десятьох і стримає обітницю,— зауважила леді Дженна.

— От і добре. Дев'ятеро — краще, ніж десятеро. Раптом саме цей десятий мене і вбив би?

— Решта дев'ятеро здатні тебе вбити незгірше.

— Все ліпше, ніж померти в ліжку.

«Чи у виходку».

Однак двоє людей не захотіли їхати з рештою. Сер Дезмонд Грелл, літній військовий інструктор лорда Гостера, вирішив убратися в чорне. Те саме зробив і сер Робін Райгер, капітан замкової варти Річкорину.

— Цей замок був моєю домівкою сорок років,— сказав Грелл.— Кажете, я вільний іти, куди забажаю, але ж куди мені податися? Я вже застарий і затовстий, щоб стати лицарем-бурлакою. А на Стіні новим людям завжди раді.

— Як зволите,— озвався Джеймі, хоч це було страшенно прикро.

Він дозволив їм поїхати озброєними і в обладунках, ще й надав дюжину вояків Грегора Клігана супроводжувати їх двох до Дівоставу. Командування супроводом передав Рафорду на прізвисько Солоденький.

— Глядіть, щоб полонені доїхали до Дівоставу неушкоджені,— попередив він,— бо як щось станеться, то вам дитячою забавкою видасться те, що сер Грегор зробив з Цапом.

Спливло ще кілька днів. Лорд Емон зібрав у дворі всю челядь Річкорину — людей і лорда Едмура, і своїх — і близько трьох годин втовкмачував їм, чого очікує від них тепер він, новий лорд і господар. Час до часу він махав своїм пергаментом, а конюші, служниці й ковалі мовчки похмуро слухали, стоячи під дрібним дощиком.

Слухав і співець — той, якого Джеймі забрав у сера Раймана Фрея. Джеймі побачив його на порозі відчинених дверей, на сухому.

— З його милості співець би вийшов,— сказав чоловік.— Промова довша за маршові пісні, а він ще ані разу, здається, подиху не переводив.

Джеймі не стримав сміху.

— Лорду Емону і дихати не треба, поки він жує. Складете про це пісню?

— Жартівливу. Назву її «Балачка з пстругом».

— Тільки у присутності тітки моєї не співайте її.

Джеймі раніше й не звертав уваги на чоловіка. Він був дрібненьким, вбраним у потерті зелені бриджі й пошарпану світло-зелену сорочку, всю в шкіряних латках. Ніс мав довгий і гострий, а усмішку — широку й вільну. Каштанове волосся, нечесане й немите, спадало на комір. «Йому щонайменше п'ятдесят,— подумав Джеймі,— співець-бурлака, добре побитий життям».

— Коли ми познайомилися, хіба ви були не в челяді сера Раймана? — запитав він.

— Лише два тижні.

— Я гадав, ви з Фреями поїдете.

— Цей,— він указав на лорда Емона,— теж Фрей, а замок — гарне й затишне місце, щоб перебути зиму. Усміхнений Уот поїхав з сером Форлі, а я постараюся посісти його місце. В Уота високий і солодкий голос, куди мені з ним тягатися, зате я знаю вдвічі більше сороміцьких пісеньок... Перепрошую, мілорде.

— Вам, думаю, легко вдасться порозумітися з моєю тіткою,— сказав Джеймі.— Якщо хочете тут зимувати, ваш спів має сподобатися леді Дженні. Вона тут головна.

— Не ви?

— Моє місце — поряд з королем. Тут я надовго не затримаюся.

— Прикро це чути, мілорде. Я знаю пісні, кращі за «У Кастамері дощ». Міг би вам заспівати... всяке різне.

— Іншим разом,— мовив Джеймі.— Як вас звати?

— Том Семиструмець, з ласки мілорда,— співець скинув капелюха.— Але зазвичай мене кличуть Томом Сімкою.

— Гарно співайте, Томе Сімка.

Уночі йому наснилося, що він у Великому септі Бейлора — досі стоїть на чатах над батьковим тілом. У септі було тихо й темно, аж тут із мороку з'явилася жінка, підійшла повільно до п'єдесталу. «Сестро?» — мовив Джеймі.

Однак то була не Серсі. Вся в сірому, як німотна сестра. Каптур і вуаль ховали обличчя, але в зелених озерах очей танцювало полум'я свічок. «Сестро,— мовив Джеймі,— чого тобі треба?» Останнє слово луною полетіло септом: треба-ба-ба-ба-ба...

«Я тобі не сестра, Джеймі,— вона, здійнявши м'яку білу руку, скинула з голови каптур.— Чи ти мене забув?»

Як можна забути того, кого не знав? І тут Джеймі перехопило подих. Він таки знав її, проте було це так давно...

«А лорда-батька ти так само забудеш? Та й чи колись ти знав його по-справжньому...» Очі зелені, волосся — золота канитель. Скільки років — і не сказати. Може бути і п'ятнадцять, подумав Джеймі, і п'ятдесят. Вона піднялася сходами, стала біля п'єдесталу. «Він не терпів, коли з нього сміялися. Ненавидів це понад усе».

«Хто ти?» — Джеймі хотів, щоб вона сама сказала.

«Питання в тому, хто ти».

«Це сон».

«Справді? — вона сумно посміхнулася.— Порахуй свої долоні, дитинко».

Одна. Одна долоня, яка міцно стискає руків'я меча. Лише одна. «Уві сні в мене завжди дві долоні». Здійнявши праву руку, він недомислено втупився в огидний кикоть.

«Усім нам сниться те, чого нам не отримати. Тайвіну снилося, що син його стане видатним лицарем, а донька — королевою. Снилося, що вони будуть сильні, сміливі, вродливі й ніхто ніколи з них не посміється».

«Я — лицар,— мовив Джеймі,— а Серсі — королева».

По щоці їй покотилася сльоза. Знову накинувши каптур, жінка відвернулася. Джеймі гукнув її, але вона вже рушила геть, і спідниці, торкаючись підлоги, зашепотіли колискову. Не кидай мене, хотілося крикнути Джеймі, але ж вона вже давно їх усіх покинула.

Прокинувся він у темряві, весь тремтячи. В кімнаті стояв крижаний холод. Джеймі обрубком робочої руки відкинув покривало. Вогонь у коминку згас, бачив Джеймі, а вікно відчинило вітром. Перетнувши темну кімнату, він спробував намацати віконниці, але під вікном нога стала на мокре. Джеймі, сахнувшись, позадкував. Перша думка була: кров, але ж кров не може бути такою холодною!

У вікно залітав сніг.

Замість зачинити віконниці, Джеймі розчахнув їх ширше. Двір унизу був застелений тоненьким білим покривалом, яке просто на очах товстішало. Зубці на мурах стояли в білосніжних шапках. Сніжинки падали беззвучно, кількоро залетіло у вікно й розтануло у Джеймі на обличчі. Видно було, що з рота виривається пара.

Сніг у Річкорині! Якщо вже сніг падає тут, він може випасти і в Ланіспорту, і на Королівському Причалі. «Зима марширує на південь, а засіки переважно порожні». Врожай, що ще лишився на полях, уже приречений. Не вдасться більше нічого ні посіяти, ні зібрати. «Що ж робитиме батько, щоб нагодувати королівство?» — подумав Джеймі — і тут пригадав, що Тайвіна Ланістера

1 ... 244 245 246 ... 265
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бенкет круків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бенкет круків"