Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 245 246 247 ... 315
Перейти на сторінку:
для мізерного демона.

Буркнувши щось у відповідь, я кілька секунд роздивлявся миготливий пейзаж, а тоді промовив:

— Якщо вже мова зайшла про демонів...

— Так?!

— Що ти знаєш про демонів, які звуться ти’їґами? — запитав я.

— Вони пробувають далеко за Ободом, — сказав він. — Можливо, залишилися ближчими до первісного хаосу з-поміж усіх істот. Гадаю, у них навіть немає справжніх матеріальних тіл. Вони не схожі на жодних інших демонів, та й узагалі не схожі ні на кого іншого.

— А ти когось із них знаєш особисто?

— Зустрічався з декотрими з них, кілька разів, — відказав він.

Ми піднялися вище. Замок перед нами теж підіймався, а позаду нього небосхил раптом пропалила метеорна злива, яскрава й безшумна.

— Вони можуть жити в людському тілі, заволодіти ним, — продовжив я.

— Мене це не дивує.

— Я знаю ти’їґу, яка кілька разів утнула таку штуку. Але виникла незвична проблема. Очевидно, вона заволоділа тілом людини, що була за крок від смерті. Людина та померла, і це, схоже, замкнуло ти’їґу в її тілі. Тепер вона не може від нього відмовитися. Тобі відомо, яким чином вона могла б звільнитися?

Ґрілл пирхнув.

— Гадаю, кинутися зі скелі. А може, впасти на меч.

— А що, як вона тепер пов’язана з господаркою тіла настільки, що її і це не звільнить?

Він знову реготнув.

— Це покладе край грі з крадіжкою тіл.

— Я в боргу перед цією ти’їгою, — сказав я, — і хотів би допомогти їй... тобто, цьому демону.

Помовчавши хвилинку, він сказав:

— Можливо, більш досвідчена та мудріша ти’їґа знатиме, як тут бути. А вам відомо, де їх знайти.

— Еге ж.

— Шкода, що не можу допомогти. Стародавнє вони плем’я, ці ти’їґи.

Тепер ми були над вежею і ринули вниз, до неї. Наша дорога під калейдоскопічними небесами звузилася до тонюсінької смужки. Ґрілл простував до світла у віконці, а я визирав з-за його плеча.

Я поглянув униз. Панорама розкривалася запаморочлива. Звідкись здалеку долинув гуркіт, наче величезні шари землі рухалися, зсувалися, терлися — досить розповсюджене явище в цій місцевості. Пориви вітру шарпали мій плащ. Ліворуч від мене небо прикрасилося намистом з мандаринових хмаринок. Я бачив кожний камінь у стіні замку. В освітленому вікні промайнула чиясь постать.

І ось ми підлетіли до вікна, крізь нього, й опинилися в кімнаті. Величезний демон, сіро-червоний, наполовину вкритий лускою, з горбом та рогами, спрямував на мене еліптичні жовті зіниці. Ікла він вишкірив у привітній усмішці.

— Дядьку! — вигукнув я, зіскакуючи на підлогу. — Який же я радий тебе бачити!

Ґрілл потягнувся та струхнувся, а Сухай наблизився до мене й обережно обійняв.

— Мерліне, — проказав він, — ласкаво просимо додому. Шкода, що твій приїзд спричинили такі сумні обставини. Ґрілл тобі розповів?

— Про кончину Його Величності? Так. Мені дуже шкода.

Він розімкнув обійми й відступив на крок.

— Не те, щоб це стало несподіванкою, — сказав він. — Ні, навпаки. Ми знали, що це має статися. Але така подія завжди відбувається надто рано.

— Це так, — погодився я, потираючи ліве плече, дещо затерпле, і намагаючись відшукати гребінець у боковій кишені. — Він нездужав так довго, — сказав я, — що я став наче звикати до цього. Було схоже, що він зумів домовитися зі своєю хворістю.

Сухай кивнув і запитав:

— Ти збираєшся трансформуватися?

— Сьогодні трапився важкий день, — сказав я. — Я б радше не став витрачати на це енергію, якщо, звісно, не порушу цим вимог протоколу.

— Просто зараз протокол нічого не вимагає, — відповів він. — Ти їв?

— Досить давно.

— Тоді ходімо, — сказав він. — Знайдемо тобі щось підживитися.

Він розвернувся й попростував до протилежної стіни. Я пішов услід.

Кімната не мала дверей, і йому треба було знати всі локальні точки напруги Тіні, бо Двори в цьому сенсі були цілковитою протилежність Амберу. Якщо в Амбері пройти крізь Тінь неймовірно складно, тут, у Дворах, Тіні схожі на діряві портьєри — часто-густо можна навіть зазирнути до іншої реальності без жодних зусиль. А інколи щось з іншої реальності може кинути погляд на тебе. А ще треба пильнувати, аби не зробити крок у таке місце, де ти опинишся високо в повітрі, глибоко під водою або, наприклад, на шляху селевого потоку. Двори — не дуже привабливе місце для туризму.

На щастя, сама матерія Тіні на цьому краю реальності є настільки піддатливою, що Майстру Тіней легко працювати з ними: він може зшивати докупи тканину Тіней, прокладаючи собі шлях. Тут Майстри Тіні стають надзвичайно вправними у своєму мистецтві, живлячись від Лоґрусу, хоч вони й не мають проходити посвяту. Мало хто з них проходить ініціацію, хоча кожний посвячений автоматично вступає до Гільдії Майстрів. У Дворах Хаосу вони наче сантехніки або електрики, з дуже різними рівнями майстерності, так само як різною може бути кваліфікація у сантехніків чи електриків у Тіні Земля. Усе залежить від здібностей і досвіду. Я, хоч і є членом Гільдії, радше піду слідом за кимось, кому відомі шляхи, ніж сам намацуватиму дорогу.

Звісно, коли ми наблизилися до стіни, її там не виявилося. Вона перетворилася на туман та розтанула, а ми пройшли крізь той простір, де вона раніше була, чи радше крізь інший аналогічний простір, і почали спускатися зеленими сходами. Взагалі-то, це були не зовсім сходи. Це була низка зелених дисків, не поєднаних між собою, що плавали у нічному повітрі, вели донизу, закручуючись гвинтом, і знаходилися один від одного на такій відстані, аби зручно було крокувати ними. Вони огинали замок зокола і закінчувались біля порожньої стіни. Спускаючись ними, ми проходили крізь ясне сонячне світло, крізь синю снігову заметіль і крізь апсиду начебто собору, але без вівтаря, де на лавах по обидва боки проходу сиділи скелети. Підійшовши нарешті до стіни, ми пройшли крізь неї, опинившись у просторій кухні. Сухай підвів мене до комори й сказав самому подбати про себе. Я знайшов холодне м’ясо, хліб і зробив собі сандвіч, запивши його прохолодним пивом. Дядько й собі відщипнув крихту хліба й висьорбав фляжку того ж питва. Над нашими головами з’явився птах у стрімкому льоті; хрипко каркаючи, він пролетів кухнею, але зник, не перетнувши її до кінця.

— На коли призначено похорон? — запитав я.

— На наступне червоне небо, а це

1 ... 245 246 247 ... 315
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"