Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Граф Монте-Крісто 📚 - Українською

Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Граф Монте-Крісто" автора Олександр Дюма. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 246 247 248 ... 351
Перейти на сторінку:
class="p1">— Я знаю, наскільки пан граф завжди радий вас бачити, і я ніколи не зважився б рівняти вас із іншими.

— Маєш рацію, мені треба побачити його у важливій справі. Чи скоро він повернеться?

— Гадаю, незабаром; він замовив сніданок на десяту.

— Чудово, я пройду Єлисейськими Полями й о десятій годині повернуся сюди; якщо пан граф повернеться раніше, передай, що прошу його зачекати на мене.

— Гаразд, мосьпане.

Альбер лишив коло брами свою бричку, яку винайняв для цієї поїздки, і попрямував пішки.

Коли він проходив коло Вдовиної алеї, йому здалося, наче коло тиру Ґоссе стоїть графів ридван; він підійшов і впізнав візника.

— Пан граф у тирі? — запитав його Морсер.

— Так, мосьпане, — відказав візник.

І справді, ще не сягнувши тиру, Альбер почув стрілянину.

Він увійшов. У присадку він зустрів служника.

— Перепрошую, пане віконте, — сказав той, — та чи не могли б ви трохи зачекати?

— Чому, Філіпе? — запитав Альбер; він був завсідником тиру, і та несподівана завада здивувала його.

— Тому що та особа, яка зараз там вправляється, наймає всенький тир тільки для себе і ніколи не стріляє у присутності інших людей.

— І навіть у вашій присутності, Філіпе?

— Ви ж бачите, мосьпане, що я стою тут.

— А хто заряджає пістолі?

— Його слуга.

— Нубієць?

— Мурин.

— Так і є.

— Ви знаєте цього пана?

— Я прийшов до нього; це мій друг.

— Тоді це інша річ. Зараз скажу йому.

І Філіп, якого підбурювала цікавість, подався до тиру. За мить на порозі з’явився граф Монте-Крісто.

— Перепрошую, любий пане графе, що я вдираюся до вас сюди, — сказав Альбер. — Та передовсім мушу вам сказати, що ваші слуги не винні, — це я сам такий настирливий. Я був у вас, мені сказали, що ви подалися на прогулянку, та о десятій повернетеся, щоб поснідати. Я теж вирішив до десятої погуляти і випадково побачив ваш ридван.

— Із цього я із задоволенням роб­лю висновок, що ви приїхали поснідати зі мною.

— Дякую, та мені зараз не до сніданку; може, згодом ми і поснідаємо, та тільки у трохи неприємному товаристві!

— А що сталося, не розумію?..

— Любий пане графе, у мене сьогодні дуель.

— У вас? А навіщо?

— Та щоб битися, звісно!

— Я це розумію, але заради чого? Битися можна з різних приводів.

— Зачепили мою честь.

— Це діло серйозне.

— Настільки серйозне, що я приїхав просити вас про одну послугу.

— Про яку?

— Бути моїм секундантом.

— Це не жарт; не будемо балакати про це тут, їдьмо до мене. Алі, дай мені води.

Граф Монте-Крісто закатав рукави і подався до маленької кімнатки, де відвідувачі тиру зазвичай мили руки.

— Увійдіть, пане віконте, — пошепки сказав Філіп, — вам цікаво буде поглянути на це.

Морсер увійшов. На прицільній планці замість мішені були приліплені гральні карти. Здалеку Морсерові здалося, ніби там уся колода, крім фігур, — від туза до десятки.

— Ви грали в пікет? — запитав Альбер.

— Ні, — відказав граф Монте-Крісто, — я складав колоду.

— Колоду?

— Авжеж. Бачите, це тузи і двійки, та мої кулі поробили з них трійки, п’ятірки, сімки, вісімки, дев’ятки і десятки.

Альбер підійшов ближче.

І справді, за прямісінькою лінією і на точнісінькій відстані кулі замінили собою відсутні знаки і прошили картон у тих місцях, де ті знаки мали стояти.

Підходячи до планки, Альбер ще й підібрав долі трьох ластівок, що мали необережність пролітати за пістолетний постріл од графа Монте-Крісто.

— А нехай йому! — вигукнув він.

— Нічого не вдієш, любий пане віконте, — сказав граф Монте-Крісто, втираючи руки рушником, якого подав йому Алі, — треба ж чимось наповнювати дозвілля. Та ходімо, я чекаю на вас.

Вони сіли у ридван графа Монте-Крісто, і за кілька хвилин він доправив їх до брами будинку номер тридцять.

Граф Монте-Крісто запровадив Морсера до свого кабінету і показав йому на крісло.

Обоє посідали.

— Тепер поговорімо спокійно, — сказав граф Монте-Крісто.

— Ви бачите, що я цілком спокійний.

— З ким ви хочете битися?

— З Бошаном.

— З вашим другом?

— Б’ються завжди з друзями.

— Та для цього потрібна причина.

— Причина є.

— Що він учинив?

— Учора ввечері в його газеті... Та прочитайте самі.

Альбер простягнув графові Монте-Крісто газету, і той прочитав:

«Нам сповіщають із Яніни.

До нашого відома дійшов факт, що нікому досі не був відомий чи принаймні не оприлюднений ніким: фортеці, що боронили місто, зрадив туркам один французький офіцер, якому цілком довіряв візир Алі-Тебелін і якого звали Фернан».

— Та й що? — запитав граф Монте-Крісто. — Що тут таке образливе для вас?

— Як це, що образливе?

— Яке вам діло до того, що у фортеці Яніни зрадив офіцер на ймення Фернан?

— А таке, що мого батька, графа де Морсера, звати Фернан.

— Послухайте, любий пане віконте, поговорімо тверезо.

— Будь ласка.

— Скажіть мені, хто у Франції знає, що офіцер Фернан і граф де Морсер та сама особа, і кого зараз цікавить Яніна, яку взяли, якщо не помиляюся, в 1822 чи 1823 році?

— Оце й підло, бо стільки часу мовчали, а тепер згадують про давно минулі події, щоб викликати скандал і зганьбити чоловіка, що посідає високе становище. Я спадкоємець батькового імені й не хочу, щоб на нього падала навіть тінь підозри. Я пошлю секундантів до Бошана, адже в його газеті опублікована та замітка, і він спростує її.

— Бошан нічого не спростує.

— Тоді ми будемо битися.

— Ні, ви не будете битися, тому що він вам скаже, що у грецькій армії було з півсотні офіцерів на ймення Фернан.

— Усе одно ми вийдемо на поєдинок. Я так цього не облишу... Мій батько такий шляхетний воїн, таке славетне ім’я...

— А якщо він напише: «Ми маємо підстави вважати, що цей Фернан не має нічого спільного з графом де Морсером, якого теж звати Фернан»?

— Мені потрібне справжнє, цілковите спростування, а таке мене не задовольняє!

— І ви пошлете до нього секундантів?

— Так.

— Дарма.

— Отож, ви не хочете надати мені послугу, про яку я вас прошу?

— Ви ж знаєте, як я дивлюся на дуель; я вам уже висловлював мій погляд на неї в Римі, пам’ятаєте?

— Проте, любий пане графе, сьогодні я застав вас за вправами, які не дуже узгоджуються з вашими поглядами.

— Любий мій друже, ніколи не треба бути винятком. Якщо живеш поміж навіженими, треба й самому навчитися бути шаленцем; щохвилини можеш зустріти якогось зайдиголову, у якого буде стільки ж підстав сваритися зі мною, як оце у вас із Бошаном, і за якусь дурню він викличе мене або пошле до мене секундантів, або ж

1 ... 246 247 248 ... 351
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Монте-Крісто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Граф Монте-Крісто"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 31 березня 2024 21:48

Неперевершена книжка! Яка створює світ у який ти поринаєш з головою, де співчуваєш або ненавидиш, любиш та страждаєш, захоплюєшся та розчаровуюєся. Для мене Александер Дюма є відкриттям і дуже приємним, в подальшому однозначно буду читати його твори. Стосовно Книжки "Граф Монте-Крісто" моя оцінка 10/10