Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

в оточенні двох протиборствуючих сил: НАТО — з Заходу і Півдня, Росія — з і Сходу і Півночі. Розширення НАТО може привести в майбутньому до поділу Європи на два табори, але вже в нових кордонах і сферах впливу. Політичні кола України виступають проти входження України в оборонний Союз Співдружності незалежних держав. Концепція розширення НАТО на Центральну Європу до кордонів України може бути прийнята і Україною, але в тому разі, якщо НАТО погодиться підписати договір про ненапад. У договорі повинні бути чітко сформульовані гарантії територіальної цілісності і незалежності України, виключення можливості розміщувати ядерну зброю на території потенційних членів НАТО. Політика України спрямована на розширення та зміцнення співробітництва із Заходом та Сходом. Співробітництво має бути різноманітним: від повномасштабного політичного договору з Росією до тісного економічного і воєнно-технічного співробітництва з країнами Заходу. Природно, розширення НАТО на Схід може привести до виникнення нових тенденцій у поділі в Європі. Проблема забезпечення Україні надійних гарантій безпеки до кінця не вирішена. Ані Росію, ані США не можна розглядати як потенційних супротивників України. Розширення воєнно-технічного співробітництва із Заходом і Сходом спрямоване на підвищення боєздатності власних Збройних Сил України.

Сучасна воєнна політика держав, що утворилися після розпаду СРСР, лише формується. Та воєнна політика може стати гідною реального буття, якщо існує її опорний інститут, її основне знаряддя — армія, збройні сили. Світовий досвід сконцентрувався в сучасних умовах в трьох головних підходах: західному, східному і нейтральному. Західний підхід до формування і реалізації воєнної політики, будівництва збройних сил (а такий підхід властивий для США і більшості країн Західної Європи) характеризується урівноваженістю державного і суспільного контролю за функціонуванням всієї воєнної організації, жорсткою департизацією збройних сил, домінуванням концепції політичного реалізму і балансу сил, послідовним переходом до призначення громадянських осіб на високі військові посади. Східний підхід, раніше притаманний СРСР, а в сучасних умовах — Китаю, Північній Кореї та В’єтнаму, характеризується глибокою і всебічною політизацією військового будівництва, визнанням керівної ролі в збройних силах однієї політичної партії, закритістю, розгалуженою і разом з тим досконалою системою виховання військовослужбовців. Нейтральний підхід до формування і реалізації воєнної політики, характерний для Швейцарії, Швеції, Фінляндії, базується на концепції незалежної оборони і незалежності від воєнних блоків і воєнно-політичних союзів. Підхід увібрав все прогресивне західного підходу (демократизм, департизація, відкритість для суспільного контролю) і східного (цілеспрямоване виховання особистого складу армії). Воєнна політика України повинна бути готовою реагувати на будь-які повороти історії.

Поняття армія

Армія — орган держави, призначений для проведення її політики засобами збройного насильства. Армія — політичний інститут у суспільстві, визначається тим, що в державі — це установа державна, відображає інтереси певних класів, соціальних спільностей, покликана відображати і захищати загальнодержавні інтереси. Здійснюючи управління суспільством, охороняючи його економічну і соціальну структуру, держава має на світовій арені і всередині країни свої особливі інтереси і завдання, суть та обсяг яких визначаються самою природою держави. Для їх реалізації держава повинна піклуватися про забезпечення своєї політичної могутності, без якої саме її існування залежало б від випадку і підлягало б небезпеці ззовні. Для захисту інтересів і недоторканості державних кордонів, територіальної цілісності і створюється спеціальна організація — армія — реальна сила, необхідна опора і знаряддя верховної влади. Армія — специфічна організація — організація збройна. Армія — це основна частина воєнної організації держави особливого призначення: здатна вести війну, збройну боротьбу на всіх рівнях. Все це і характеризує армію як політичний інститут. Поняття армія охоплює всі підрозділи збройних сил країни: флот, авіацію, сухопутні війська.

Армія виникла на певному етапі розвитку суспільства. Мабуть, при певних умовах армія зникне. На сучасному етапі в Україні і за рубежем дедалі більше прихильників завойовує ідея про ненасильницьку цивілізацію. Логіка розвитку сучасних засобів збройної боротьби привела людство до висновку про неможливість їх застосування при вирішенні політичних суперечок і конфліктів. Цивілізація, заснована на насильстві, переживає глибоку кризу, вихід з якої можливий тільки на шляхах пошуку ненасильницьких засобів розв’язування соціальних суперечностей. Армія в таких умовах з органу насильства повинна трансформуватися в орган відвернення насильства, вирішення надзвичайних проблем суспільства (природні катастрофи, ліквідація їх наслідків та ін.). Прообраз такої армії — війська ООН.

Однак дійсність така, що армії існують і відіграють значну роль в житті всіх країн і людства. Армія — особливий соціальний інститут насильства. Фрідріх Енгельс відзначає, що армія — організаційне об’єднання збройних людей, що утримується державою з метою наступальної або оборонної війни. Армія — частина конкретного суспільства. Кожна армія створюється, функціонує і розвивається в системі конкретних суспільних відносин. Суспільство зумовлює класово-політичне обличчя, історичне призначення, соціальні функції армії, а також її місце серед інших суспільних організацій. Залежно від зміни типу суспільного ладу і надбудови відбувається зміна типів армії, її розвиток. Армія — не тільки частина суспільства, але й навмисно, свідомо створюваний соціальними спільностями, класами, націями, державами та їх коаліціями суспільний інститут. Не організаційна структура, не засіб комплектування і озброєння, а соціальне призначення відображають соціально-політичну суть армії. Саме соціально-політичний характер та історичне спрямування суб’єкта, що утворює армію, визначає її класову суть і функції в суспільстві.

Армія — не тільки частина конкретного суспільства і свідомо створюваний інститут, але й знаряддя ведення війни. Армія виступає головним знаряддям насильства політичного, тобто війни, і виконує функції притаманними тільки їй засобами і методами — бойовими діями. В суспільстві існують й інші збройні організації (формування держбезпеки, прикордонні і внутрішні війська, міліція, воєнізована охорона та ін.), але тільки армія здатна вести тривалу збройну боротьбу в сучасній війні, зв’язану зі значними матеріальними і людськими втратами.

Армія — це органічна частина політичної організації суспільства. Армія може бути зрозумілою тільки як компонент організації суспільства, зумовлений характером політичної влади, засобами її здійснення і специфікою воєнної політики. Воєнна політика класів і держав відображає інтерес конкретних класів і служить певній класовій меті, армія характеризується конкретно-класовим характером і призначенням, а її діяльність має політичне забарвлення. Крім того, армія ще й специфічна організація. Специфіка армії полягає в тому, що вона є частиною воєнної організації держави. Воєнна організація — сукупність збройних сил, служби безпеки, національної гвардії, органів і підрозділів внутрішніх сил, прикордонних військ та інших об’єднань, створюваних для забезпечення економічного і політичного розвитку України. Армія призначена для реалізації всіх форм збройного насильства над політичними супротивниками. Тому до армії належать лише ті збройні політичні установи, що безпосередньо займаються збройною боротьбою в ім’я політичної мети класів. Виділення такого критерію дозволяє відокремити воєнну організацію від інших збройних об’єднань, не зв’язаних безпосередньо