Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

3) процедура має передбачати періодичний перегляд та право апеляції до вищих інстанцій.

На підставі проведеного аналізу можна констатувати, що наявність в особи психічного захворювання призводить до нестачі її процесуальної дієздатності, що зумовлює необхідність створення прийнятного та законодавчо закріпленого механізму вирівнювання можливостей особи в здійсненні нею її процесуальних прав, який може бути реалізованим лише через особливу процесуальну форму кримінального провадження.

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає завдання як мету, до якої прагнуть; те, що хочуть здійснити [13, с. 378].

Деякі науковці допускають підміну понять «підстави застосування ПЗМХ» і «підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ», що призводить до певної розмитості у визначенні завдань кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ і навіть до ототожнення їх з метою ПЗМХ.

Підстави застосування ПЗМХ законодавцем чітко не прописані. Статтею 93 КК лише визначене коло осіб, до яких застосовуються ПЗМХ. Аналіз вказаної норми дає можливість виокремити два критерія як підстави для застосування ПЗМХ:

1) юридичний, що полягає у факті вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК;

2) медичний, що виявляється в наявності в особи в момент вчинення суспільно небезпечного діяння та/або на момент здійснення кримінального провадження чи під час відбування покарання хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану психіки, що істотно впливали під час вчинення суспільно небезпечного діяння та/або впливають під час здійснення кримінального провадження чи відбування покарання на свідомість і волю людини та заважають її здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Виходячи із цієї позиції законодавця, метою застосування ПЗМХ є обов'язкове лікування особи та запобігання вчиненню нею нових суспільно небезпечних діянь.

Стаття 503 КПК встановлює, що кримінальне провадження щодо застосування ПЗМХ здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:

1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;

2) особа вчинила кримінальне правопорушення в стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.

За частиною другою статті 503 КПК досудове розслідування в порядку кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ починається з постанови прокурора про зміну порядку досудового розслідування, що виноситься в разі встановлення підстав для такого провадження. Оцінка достатності підстав здійснюється прокурором, виходячи із сукупності зібраних досудовим слідством доказів наявності в особи психічного захворювання та поведінки цієї особи під час досудового розслідування.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, що не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбаченому законом. Тому досудове розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення розпочинається за загальними правилами у відповідності до статті 214 КПК, тобто в уніфікованій формі, та може бути переведене в особливу процесуальну форму лише за наявності встановлених під час досудового розслідування підстав. За такого підходу кримінальне провадження, в якому в подальшому буде вирішуватися питання про застосування до особи ПЗМХ, фактично поділяється на два етапи:

1) до встановлення підстав для проведення кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ, відбувається в уніфікованій формі;

2) після ухвалення слідчим, прокурором постанови про зміну порядку досудового розслідування, та відбувається в особливій формі, за правилами, передбаченими главою 39 КПК.

Застосування примусових заходів медичного характеру не є метою кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ: за частиною четвертою статті 503 КПК ПЗМХ застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними (на момент розгляду справи в суді, а не під час вчинення суспільно небезпечного діяння — прим. автора), тому досудове розслідування в кримінальному провадженні щодо застосування ПЗМХ може закінчиться не лише складанням клопотання про застосування ПЗМХ, а також закриттям кримінального провадження (частина перша статті 511 КПК).

Завданням кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ є створення кримінального процесуального механізму забезпечення та гарантування прав, свобод і законних інтересів осіб, відносно яких вирішується питання про застосування ПЗМХ, що цілком відповідає завданням кримінального провадження, передбаченим статтею 2 КПК: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду через застосування належної правової процедури.

Філософська категорія «належне» позначає ідеальний стан буття, протиставлений безпосередньо сущому як його взірець і мета [14, с. 405]. З іншого боку, одним із значень слова «належний» є «відповідний» [13, с. 721]. Зміст слова «процедура» визначається як встановлений чи узвичаєний порядок здійснення, виконання або оформлення чого-небудь. З огляду на зазначене в контексті кримінального процесуального законодавства належна правова процедура постає як нормативно встановлений порядок здійснення кримінального провадження, який необхідно виконувати правозобов'язаним особам для досягнення мети кримінального провадження, тобто так, щоб «кожний, хто вчиняє кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жоден невинуватий не був обвинувачений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу».

Правовідносини в суспільстві здійснюються через встановлений державою правовий механізм, який є частиною соціально-правового механізму в цілому та за своєю суттю представляє собою систему засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності [15, с. 190]. Механізм правового регулювання традиційно визначається як система юридичних засобів, що організовані найбільш послідовним чином з метою упорядкування суспільних відносин, сприяння задоволенню інтересів суб'єктів права [9, с. 227]. Деталізуючи зазначену дефініцію, О.Ф. Скакун розглядає механізм правового регулювання як узяту в єдності систему правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок («належне» у праві стає «сущим»). Елементами механізму правового регулювання виступають засоби (норми права, суб'єктивні права і обов'язки, рішення судів тощо, об'єктивовані в правових актах); способи (дозвіл, зобов'язання, заборона); форми (використання, виконання, додержання, застосування) [15, с. 498]. О. П. Кучинська до елементів механізму забезпечення прав особи в кримінальному судочинстві відносить статус суб'єкта кримінального процесу, систему правових