Читати книгу - "Ненависть при світлі, Роза Фаєр"

Відступати було нікуди,але я все ж не хотіла отримати відмову через свою нестриманість. 

-Вийдемо на терасу,-мило кліпаю очима.

Зазвичай це допомагало мені з чоловіками. Проте, моєму брату завжди потрібна була конкретика. Він бачив мене наскрізь,бо ми разом росли.

Не хочеться цього визнавати,але він навіть міняв мені підгузники. Тому, в розмові з ним мені потрібно бути максимально впевненою,а ще достовірною.

При цьому,не варто, щоб він дізнався всю правду. По-перше,я ще не визначилася чи хочу насолити Артуру через брата. Все ж це буде трохи низько,а ще..покаже мою слабкість. Типу,що самій мені його не дістати.

А по-друге,я не хочу, щоб брат знав,що я така довірлива..

Мені і так.. боляче. Я не хочу ще й його співчутливих поглядів. Або ще гірше, псувати йому настрій,коли він такий щасливий.

І я безмежно рада за нього. Він заслуговував на таку чудову дружину,як Ксеня. Навіть не віриться, що скоро в них з'явиться малюк.

Мене вже мучить совість за те, що я не даю їм провести спокійний вечір. Хоча, може і не такий вже спокійний.

Проте,я б мала б вже розпитати Ксеню про її самопочуття або ж малюка. Принаймні,я хочу бути хрещеною,але ще цього не сказала.

Здається, що я занадто загрузла в собі і тепер дуже егоїстично намагаюся викапаркатися назовні.

Правда,вже з міцнішою шкірою..

Тим часом,з Святославом ми доходимо до тераси. Я сідаю навпроти нього. Не хочу, щоб він чув моє серцебиття.

Але все ж я хочу, щоб він не думав,наче я щось приховую. Тому, намагаюся тримати плечі і обличчя,як то кажуть.

-Я чекаю,-вкотре каже брат.

Він підганяє мене і від цього мені не легше почати цю розмову. Але я не така вже і страхопудина.

-Добре,я не займу багато часу. Одним словом,за ці декілька днів я трохи переглянула свої цінності у житті. А ще зрозуміла, дивлячись на своїх друзів,що не хочу все життя займатися танцями і залежати від кількості підписників у мережі,-про яких,до речі,я зовсім забула.

Навіть не знаю чи зможу повернутися до своєї сторінки. В мене скільки всього сталося.. проте,я не можу цим поділитися з рідним братом. Людиною,яка завжди мене підтримувала і не осуджувала.

Тому, розповісти усе незнайомим людям буде тим на що я не зважуся. Мабуть,я відірву пластир одразу ж, щоб довго не боліло..

Та чи вийде все так просто..

-І що ти цим хочеш сказати?-бачу, що мої слова сподобалися братові.

Хоча він і не соромився мене. Я ж не була стриптизеркою. При цьому, могла не сцені робити і не таке.

Та й і цю професію я не засуджую. Можна сказати навіть захоплююся ними. Оскільки,все ж би не змогла оголитися перед кожним чоловіком.

-Візьми мене до себе на роботу,-випалюю,бо вже не знаю, що ще йому казати.

Бачу, що мої слова трохи шокують брата. Оскільки,я все життя тільки те й робила,що втікала від роботи у офісі. А ще від буденності,одноманітності..сірих ділових костюмів та постійного притворства.

-Я маю подумати,-проходить до тями Святослав.

-Добре,я ні на що не претендую. Але буду вдячна за допомогу,-встаю, щоб іти.

Більше не смію затримувати брата,бо в нього ще ніч попереду з молодою нареченою.

-Я візьму тебе на місце Ксені. Будеш моїм помічником і секретарем водночас,-долітають у спину слова брата.

І я ладна танцювати. Мабуть, через надію, що я візьмуся нарешті за розум, Святослав пішов на таке.

-Дякую,-біжу назад до нього, щоб обійняти.

Проте, він зупиняє мене.

-Що,я більше не буду тебе душити,-усміхаючись кажу.

-Я знаю,але скажи чесно. Що насправді сталося і не бреши,бо щось має бути серйозним. Оскільки,змусило тебе покинути те, що ти так любиш...

Усмішка злітає з мого обличчя. Брат бачить мене наскрізь. Ось що мені робити. Розповісти усю правду, щоб уся сім'я дізналася,яка я довірлива.

А ще те, що брат не вміє обирати собі партнерів по бізнесу. Хм.. а що. Не одна я з Поводських "перечепилася" через якогось там Артура.

Хоча ні, звучить насправді жахливо. Тим паче, що я не знаю усіх деталей їхньої співпраці. А ще навіть не попрацювавши я не хочу приносити для брата одні проблеми чи неприємності.

Проте, сказати щось, щоб викрутитися потрібно. І це має бути впевнено. Так щоб він не здогадався, що я всього навсього брешу.

Оскільки,тоді вже точно потрібно буде сказати всю правду. Мабуть,про роботу доведеться забути.

Ні, категорично ні. Я не буду відступати від свого попереднього плану. Тому, глибоко вдихаю перед тим,як відповісти:

-Розумієш..я творчо,як це сказати,видихалася. Хочу спробувати щось нове у житті. Проте,не подумай, що я легковажно ставитимуся до своїх обов'язків. Кого кого,а тебе я не збираюся підставляти в жодному разі.

Проговоривши це я зробила сумне обличчя. Начебто насправді мені важко було йому зізнатися. Може варто піти в актриси,а не в офіс. Так як я бачу, що виходить у мене непогано. Святослав вірить мені і його погляд згладжується.

-Добре,я тобі довірюся. Але не думай, що я буду закривати очі на твої проколи тільки того, що ти моя сестра,-встає на ноги.

-Я знаю. Тому, старатимуся,-заспокоюю брата.

-Добре. Цей місяць буде легкий. Оскільки, попереду в нас буде лише підготовка до весілля. Проте,вже з завтрашнього дня я буду вводити тебе в курс справ. Тому, раджу піти і добряче виспатися,-хочеш вже йти до себе.

-Чекай.. весілля? А чому я про все це дізнаюся останню,-наздоганяю брата .

Він навіть не думає виправдовуватися переді мною. Я ж дуже обурена.

-Тому що,вдома потрібно ночувати,-жартівливо відповідає мені брат.

Але це змушує мене зупинитися. Мене наче облили холодною водою. Я знову пригадала все, що сталося.

Це було, м'яко кажучи,не приємно. Навіть зовсім трохи..

При цьому,я розумію, що брат сказав це не зі зла. Я сама вперто продовжую мовчати і не казати йому усієї правди.

Проте,і в такому випадку мені боляче...

Дуже боляче..і в зв'язку з цим,я протужила ще однісіньку ніч. Вісім годин,які я провела майже без сну.