Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

А якщо врахувати те, що мати Аліси... Ні! Він не дозволить зламати життя своєї крихітки. І, якщо для цього йому доведеться піти проти бажання молодшенької і заручити її з ненависним Лексом, то доведеться це зробити.

- Ти маєш рацію... Минуло кілька десятиліть від останнього запрошення, і цього разу все може бути набагато гірше, ніж було тоді. Напівбоги вважають себе вершителями людських доль, і їм нічого не варто зламати ще парочку життів. Але як бути з Ліарою? Адже вона чекала...

- Вибач, але для Альміра я вже підібрав пару, залишився тільки Орлексіан, - Істрійський похитав головою, приймаючи таку правдиву відповідь.

У будь-якому разі йому доведеться самому подбати про те, щоб прилаштувати й інших своїх дочок. А так принаймні в Сандри був захист.

- Дякую, що попередив, - гість залишив зручне крісло, потиснувши руку своєму співрозмовнику.

- Завтрашній бал стане найпродуктивнішим за останні роки, - усміхнувся Анрійський, даючи ще одну підказку своєму майбутньому сватові. - Упевнений, твої красуні зможуть знайти собі гідних чоловіків, - на цьому "майже друзі" розлучилися, і замислений батько попрямував до власного кабінету, збираючись відшукати інформацію на синів решти членів Ради.

- У мене є ціла ніч для того, щоб скласти приблизний список претендентів і дізнатися, чим кожен із них дихає.

Алісандра

Батько так і не повернувся сьогодні ночувати, а це означало, що сталося щось справді серйозне. Що ж, може це навіть і на краще. Зрештою, я поки що була не готова ділитися зі своїми рідними новиною про драконятко, яке прив'язалося до мене.

Я й сама ще до кінця не вірила в це, але все ж потай сподівалася, що це добрий знак, і я справді зможу керувати дорослими дикими особинами.

- Гей, Сандро! Кидай нудьгувати, і мерщій ходімо дивитися на вбрання, які нам надіслала мадам Піорі! - Астелія вихором пронеслася по моїй кімнаті, ділячись своїми враженнями. - Упевнена, на балу ми будемо просто блищати, - наша середненька вже уявляла, як усі погляди чоловіків будуть звернені до неї однієї.

Ну, може й нам із Ліарою трохи перепаде "щастя".

- Іду, - відклавши вбік книжку із заклинаннями, яку я так і не відкрила, поспішила за сестрою, з цікавістю уявляючи, що ж цього разу для нас приготувала Стефанія.

Зібравшись у "дівочій залі", всі представниці нашого сімейства зайнялися найважливішою з усіх справ: примірювання йшло повним ходом, і тільки захоплені вигуки то тут, то там говорили про те, що наша обожнювана швачка змогла догодити кожній у цій кімнаті.

- Ви тільки подивіться! - З-за ширми вийшла Ліара, хизуючись чудовою, немов би магічною, бірюзовою сукнею, яка вигідно відтіняла золотисте волосся нашої старшенької.

- Мені здається, я божественна, - вогняна красуня-Астелія була вдягнена в сукню м'ятного кольору, на тлі якої її волосся просто горіло.

- Це ви мене ще не бачили! - Шикарне бордове вбрання чудово виглядало на ідеальній фігурі нашої матінки. - Впевнена, батькові доведеться відбиватися від кавалерів, що будуть намагатися привернути нашу увагу, - леді Камелія сяяла, щасливо роздивляючись не тільки себе, а й кожну зі своїх дочок.

- Алісандро, що там у тебе? - Усі погляди відразу ж обернулися в мій бік, і я невпевнено виглянула з-за ширми, намагаючись прикрити свої оголені плечі. - Вмерти можна... - почулася перша реакція від моєї середньої сестри, і всі інші також виглядали ошелешеними.

- Все так погано? - я обернулася до дзеркала, намагаючись розгледіти своє не дуже-то скромне вбрання.

- Крихітко, ти просто неймовірна! - Матінка дивилася на мене з обожнюванням, і в цей момент я чудово бачила, що леді Камелія дійсно любила свою нерідну доньку.

- Це просто бомба! - Астелія була у своєму репертуарі, але її коротка репліка змогла повністю передати всі ті почуття, які відчували жінки нашої родини.

- Асті права, ти ідеальна, - а от від завжди стриманої Ліари я не очікувала такого щирого захоплення. - І не ховай плечі та шию, адже у мене є для тебе невеличкий сюрприз, - старша сестра поспішила до свого столика, на якому красувалася скринька для прикрас.

- Бабусин медальйон... - Я із завмиранням серця спостерігала за тим, як вона діставала зі скриньки невеликий каламутний кулон, сповнений первозданної магії.

- Ось, тримай, - упевнено простягнула, укладаючи його мені на долоню. - Він завершить твій образ, і зробить тебе ще прекраснішою, - несподівано, адже я завжди вважала, що Ліара ставилася до мене з легкою прохолодою, і тепер було дуже соромно за свої дурні думки.

- Дякую, - ніхто б при здоровому глузді не зміг відмовитися від такого подарунка, і я не була винятком.

Примірявши стародавню прикрасу, я із захопленням заглядалася у своє відображення, щасливо погладжуючи випуклу краплю "драконячої крові", як називали коштовність у нашій родині.