Читати книгу - "Мала, Ліана Меко"

Заричавши, я впився в м'які губи з якимось відчайдушно диким завзяттям. Смикнув податливе тіло на себе, запустив ліву руку під блузку, пробравшись долонею до грудей, стиснув їх і не зміг стримати стогону. Боже... Як же це нестерпно-болісно-прекрасно...

Обхопив лівою рукою тонку талію, опустив ніжне тіло на підлогу, навис над нею, знову загарчав, поглиблюючи поцілунок, втискаючись стегнами між її ніг. Вона відповідала з таким запалом, прихоплювала зубами мою нижню губу, з її губ зривалися тихі стогони, і мене так нещадно несло, так відчайдушно крило, що здавалося, що ще трішки, і мене просто на частини розірве. Я знову штовхнувся до неї стегнами, знову запустив руку під блузку, але цього разу зовсім осмілів і пірнув долонею під бюстгальтер. Одночасно з тим опустився нижче, прихопив зубами мочку вуха. Соломія голосно застогнала, обхоплюючи мій поперек руками і притискаючи до себе, а потім її рука протиснулася між нами і намацала ширінку.

А потім сталося жахливе.

Я продовжував лівою рукою пестити її груди, спираючись на протез, і в якийсь момент, у якийсь жахливий, огидний момент, щось пішло не так. Протез не витримав, ковзнув по гладкій підлозі, і я впав. Прямо на свою занозу. Зарядивши чолом прямо їй у ніс.

Соломія зашипіла, схопилася за перенісся. А я, намагаючись відскочити, заплутався лівою рукою в її блузці й завалився на бік.

Це катастрофа. Це моя смерть. Це ганьба. Ніколи я ще не почувався такою убогою нікчемою!

У паху продовжувало важко й болісно пульсувати від незадоволеного бажання, у вухах шуміло, а всередині дедалі сильніше розверзалася чорна діра презирства до себе. І якби зараз якимось дивом тут опинилася зброя, я б без роздумів схопив її і шмальнув би собі під щелепу. Просто зараз мені хотілося здохнути як ніколи.

Я повернув голову, подивився на дівчину, переконався, що ніс не зламаний, кров не йде, а потім стиснувши зуби, піднявся з підлоги. Не хотілося бачити ні її, ні себе, ні взагалі цей клятий світ.

- Вибач. - Насилу змусив себе процідити, поправляючи ширінку.

- Нічого. - Пискнула Соломія, піднімаючись слідом. Потім підійшла і спробувала взяти мене за передпліччя, наче в слабкій спробі втішити, заспокоїти, але я відсмикнув руку. - Назаре, усе нормально. - Поспішила запевнити дівчина.

- Нічого не нормально! - Прошипів я крізь зуби, відходячи від неї на крок і вкладаючи у свій тон і погляд стільки злості та отрути, скільки тільки міг виробити.

- Нічого страшного не сталося. - Протягнула дівчина, дивлячись на мене мало не з благанням. - Я ціла, я в порядку...

- Не в цьому річ, Соломіє. - Я мотнув головою і виставив руку вперед у зупиняючому жесті, коли дівчина рушила до мене. - Це все, - я змахнув руками, вказуючи на простір між нами, - велика помилка.

- Ні, це не так... - спробувала заперечити, але я знову мотнув головою, стискаючи щелепи ще сильніше.

- Це так. Ти занадто юна... - я скривився, ніби їжака проковтнув - так боляче слова подряпали горлянку.

- Мені дев'ятнадцять! - Звично спалахнула дівчина.

- ...а я каліка. - Не реагуючи на її вигук, додав я, відходячи ще на крок.

- Та мене це не хвилює! - Вигукнула Соломія, але я подивився на неї з такою твердістю, на яку тільки сил вистачило, і відрізав:

- Мене хвилює.

І на негнучких ногах пішов на вихід.

Болісна ерекція розпирала штани, але допомагати собі з цим більше не хотілося. Усе, чого мені зараз хотілося - це поїхати на нуль, узяти гранату і кинутися під ворожий танк. Шкода тільки, я там нахрін нікому не потрібен.