Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

Не знаю, в який саме момент, але я розплющила очі і побачила, що лежу на якійсь тахті, вистеленій оксамитовим покривалом з довгою золотистою бахромою по краях. Озирнувшись на всі боки, я зрозуміла, що я знову в тій кімнаті, де вже була минулого разу уві сні.

Багато полиць і шаф з тисячами склянок і мензурок нерухомими істуканами спостерігали за моїм пробудженням. За дубовим круглим столом сиділа ворожка зі смоляним волоссям. Вона перебирала в руках якесь каміння, і, здається, навіть не помічала мене.

- Вітаю. - хрипко сказала я їй і підвелася на тахті, оглядаючи себе. На мені була трохи пом’ята піжама, в якій я засинала.

– Добре, що ти прийшла. Вдягни той браслет, люба. Ти ж не хочеш так скоро покинути мене? - Усміхнулася Ніна і вказала рукою на сріблясте кільце, що лежало на тумбі біля тахти. Я згадала, що вже носила його минулого разу, коли була тут уві сні. Браслет допомагав мені затриматись у цьому місці. Все було вже знайоме і здавалося таким звичайним та природним. Я зовсім не відчувала, що це сон.

Жінка повільно підвелася і плавно підійшла до мене. Простягла руку до мого обличчя, торкнулася мого волосся. Вона ніби сканувала мене. Її очі були розплющені, але тільки зараз я згадала, що вони сліпі. Проте це не заважало їй бачити мене наскрізь, читати як відкриту книгу.

- Як я тут опинилася? - запитала я.

- Не має значення. Головне, що ти дуже вчасно, Яро, дуже вчасно... У мене прийом ось-ось почнеться, - сказала вона і поманила мене рукою за собою.

- Прийом?

- Присядь за стіл. - стара тицьнула пальцем у бік м'якого округлого крісла. Вона напрочуд точно знала розташування всіх речей у кімнаті. Або сліпота була в неї вже давно, і вона встигла досконало вивчити інтер'єр, або вона може бачити якимось іншим способом. Може, зчитує енергетику предметів або щось таке.

Я не стала суперечити ворожці і вмостилася на її місце. На столі стояла скринька з колодою карт, свічник, залитий воском, миска з водою та кілька пляшечок з якимись рідинами. Мою увагу, звичайно ж, привернула кришталева куля. Я бачила такі лише у фільмах. Владу тут би сподобалося. Він неодмінно тицьнув би мене носом у чудово продуманий інтер'єр і магічний антураж, якого тут хоч греблю гати. Буквально кожна дрібниця кричала: «ти в гостях у відьми, Славо! У справжньої чаклунки, ворожки чи провидиці». Куля здалася мені звичайнісінькою - просто шматок скла. Я, як і минулого разу, побачила в ньому невиразне своє відображення в перевернутому вигляді і не більше.

Ворожка тим часом по-хазяйськи готувала кімнату до загадкового прийому, нічого мені не пояснюючи. Вона щільно закрила штори і запалювала свічки, які були розставлені всюди, слідуючи від однієї до іншої, немов рухалася машинально за заданим маршрутом. Я вкотре здивувалася, наскільки спритно вона пересувається наосліп і наскільки точно рухається від однієї свічки до іншої, не пропускаючи жодної. В останню чергу вона запалила свічку на столі і капнула в неї рідиною з пляшечки. Полум'я фиркнуло і заіскрило кілька секунд. У повітрі відразу ж відчувся приємний аромат пахощів. Ну звичайно! Адже треба впливати на всі органи почуттів. Влад теж завжди так каже. Бракує лише музики.

– Магдо! Клич першого! - скомандувала ворожка і сіла на тахту, розкинувши руки по спинці.

Я не намагалася щось запитувати чи уточнювати. Адже це сон. Доведеться додивитись його до кінця, граючи за тими правилами, які він мені диктує. Тим більше, що все так цікаво.

До кімнати зайшов чоловік років п'ятдесяти на вигляд. Я з цікавістю розглядала його химерний костюм, ледве стримуючи посмішку. Він був одягнений, як актор якогось гумористичного спектаклю про минулі часи. Одяг минулої епохи, але при цьому яскравий і барвистий, щоб його добре було видно зі сцени. Смішний каптан темно-синього кольору був одягнений поверх білої сорочки з воланами на грудях. Штани були вузькими та закороткими. Весь він був несуразний, сутулий, з широкими плечима і зморщеними натрудженими руками. Чоловік чемно вклонився спочатку мені, адже я сиділа за столом, потім немов злякався, помітивши, що я не ворожка. Оглянув усю кімнату, знайшов поглядом Ніневію і, розвернувшись до неї, вклонився вдруге. Потім витяг мішечок, дбайливо пов'язаний ниткою, і простяг ворожці. Та жестом показала, покласти його на тацю на столі. І як вона розпізнала його німий жест? Здавалося, що стара знає наперед усе, що відбуватиметься. Чоловік акуратно поклав мішечок на невелику тацю. Судячи зі дзвону, що роздався, всередині лежали монетки. Не було сумніву – ця плата за сеанс у ворожки. Цікаво скільки там?

- Говори, з чим завітав, - сказала Ніневія.

- Мене звуть Густав, я зі Східної провінції. Зуби у мене болять, найсвятіша...

- Чому до лікаря не пішов?

- Помер лікар наш, а нового поки не знайшли.

Ніневія підійшла до однієї з полиць і, провівши пальцем по баночках, що стояли на ній, зупинила довгий нігтик на одній з них з яскраво-рожевою рідиною.

- Пополощеш три дні вранці та ввечері. Повинне допомогти. Це витяжка буревію.

- Дякую, леді Ніно! - розкланявся мужичок, взявши заповітну баночку.

- Наступний! – крикнула Ніневія.

- Зачекайте, найсвятіша! У мене ще одне питання… Прошу вас…

- Говори.

- Моєму синові виповнюється шістнадцять... Чи піде він моїми стопами? Або відпустити його на пошуки щастя?

Ворожка кивнула і звернулася до мене.

– Яро. Тасуй карти.

Я здивовано глянула на неї. Та хоч і не бачила мого погляду, все ж таки відчула мою напругу і, спокійно кивнувши, повторила:

- Тасуй.