Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

- Альдо…

Елені ніхто не відповів. Сеньйор Марчена досі перебував в лікарні. Йому зашили рану на голові, зробили всі необхідні маніпуляції, а тепер залишили спостерігати за його станом. Сьогодні лікар сказав, що він вже спить. Отже, Альдо отямився. Це був п’ятий візит Елени в лікарню до нього, але й зараз він не здатен був розмовляти. Лікар сказав, що якщо пацієнт буде спати, то краще його не будити, навіть розуміючи важливість інформації про нападника, яку міг згадати Альдо. То ж Елена вирішила його не будити. Посунула невеличке крісло ближче до ліжка й сіла в нього, закинувши ноги на бічні стінки. З собою в неї був плащ – і ним вона накрилась. Можливо, це було безглуздо, але Елена вирішила зачекати, поки Марчена прокинеться. Для неї й самої це була нагода відпочити. На диво, в цій палаті, поруч зі сплячим коронером, в кріслі в незручній позі, – Елена почувала себе затишно. Невдовзі вона й сама заснула.

І їй наснився сон. Вона знову була в підлітковому віці. Але вже не посеред лісу, поруч з Мартіном, а вдома, з батьками. Вони сварились, гучно кричали один на одного, а вона сама сиділа в свої кімнаті на ліжку та з виключеним світлом. Їй було погано чути, стосовно чого саме не могли дійти згоди батьки. Можливо, це був ефект сну. Але потім їхні голоси стихли. Елена встала і пішла до дверей, щоб вийти з кімнати. В коридорі теж було тихо і темно. Все було якимось не таким. Але ж це і є основною ознакою марення? З-під дверей кухні було видно світло й було чути легкий шум. Елена підійшла ближче до шпарини та прислухалась.

- Я тобі кажу, а ти мене не слухаєш!

- Ні, це якраз ТИ мене не слухаєш! Я сказав, щоб ти збирала речі. Зранку ми виїдемо з цього міста.

- Тут все наше життя! Твоя робота, моя робота, навчання Елени, її друзі…

- Друзі… Друзі, чи не так, Ен?! Де ж тоді були її друзі, коли…?! Не скажеш?

- Її оглянув лікар – з нею все добре. Після такої кількості заспокійливого, є вірогідність, що Елена взагалі нічого не згадає.

- Ти говориш не як мати, Анно. Коли це все стане відомим всім навколо – їй життя нормального не буде. Все зникне. Ні теперішнього, ні майбутнього.

- Даніель…

- Ні, Анно. Я все сказав. Збирай речі. І це не обговорюється!

Батько стукнув долонею по столу. І від цього звуку Елена прокинулась вже в реальності, в незручному кріслі в палаті Альдо Марчена в одній з лікарень Севільї, а сам коронер, вже прокинувшись, напівсидів-напівлежав та дивився на неї.

- Привіт, Елено. Невже знову кошмари?

- Ні, Альдо. Я думаю, що це не сни, але дійсно кошмари, які стались насправді. Привіт.

- Ти приїхала мене навідати?

- Так, вже вп’яте.

- Вп’яте?! Чому я про це не знав?

- Ти був непритомним.

- Але ти все рівно приходила…

- Мені потрібно, щоб ти згадав, чи бачив ти того, хто напав на тебе.

- Ні. І ти для цього приходила?

- Є ймовірність, що замах на твоє життя якось пов’язаний з нашим основним розслідуванням. Я б не хотіла, щоб ти якось постраждав через мене. Тому що я все більше й більше думаю, що це все стосується мене. То ж…

- Почуття провини - поганий радник, Елено. І не варто приходити до мене, щоб зменшити свою тривогу.

- Альдо, я приходила до тебе, як до друга, якого мало не вбили. Можеш думати, що хочеш.

- Ти ж казала, що ми не друзі.

- В мене в голові якийсь хаос і я не знаю, кому можна довіряти, а кому – ні.

- Тому ти й викликала свою команду?

- Так. І до речі, це Ернесто мені першим повідомив, що з тобою сталось лихо, і сказав, в яку лікарню тебе відвезли. Він там нікого не підпускає до твоїх нотаток та документів, а також стерпів гнів Федеріко. Кортес прийшов, щоб вилити свій внутрішній світ на тебе, але йому попався Ернесто.

- Я коли-небудь вб’ю цього мажорчика. А Ернесто передай «привіт», він- дуже розумний хлопчина.

- Повір, він про це точно знає. І він записав всі образливі слова, з якими прийшов до тебе Федеріко.

- У тебе запис з собою?

- Так.

- Тоді я дуже хочу послухати. В мене має бути якомога більше доказів, щоб йому щось заподіяти.