Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"

— Ти знущаєшся? 

Ясмін не хотіла знати, до кого там говорив Стас на порозі квартири. Вона була одягнена в чоловічу футболку та не стала швиденько перевдягатися, аби хтось там чогось не надумав. Врешті, вони й справді вчора трахалися. Тож пояснювати її зовнішній вигляд має одногрупник своїм візитерам й відчувати зніяковіння теж. Вона ж он від нічних обіймів ніяк не відійде…

Ясмін робила каву. Найгіркішу з усіх, які коли-небудь куштувала. Приправлену імбирем і перцем. Бо в грудях досі пекло, бо перед очима досі чужі знедолені очі. От що мама робить з чоловіками… Неволить їхні серця й топче гострими підборами.

— Ясмін? — Стас зʼявився поряд неочікувано. А разом з ним темноволоса красуня. — Мені теж налий кави.

Мовчки подала хлопцю чашку й відсьорбнула гіркущого трунку. Чекала обурливих поглядів від дівчини, та отримала лише зацікавлені. Не хотілося гадати, та думки самі лізли у голову. Хто вона йому? Коханка, дівчина, чи кохана? А може сестра? Але ж у нього немає сестри.

— Знайомся, це Славця! А це Ясмін.

Славця по-пацанськи дала руку для привітання. Потиснула міцно й усміхнулася кутиком губ. Дівчина була мініатюрна й симпатична, а в очах сталь. Одразу видно породу й характер.

— Ти з ним спиш? — запитала темноволоса.

Ясмін дивом не вдавилася кавою. Обережно зробила ще ковток, поставила гарячий напій на підставку і тоді усміхнулася, ховаючи за очками невпевненість.

— Так, а ти?

Славця скривилася.

— Ой ні. Мені такого щастя не треба! Ти ще одна з тих його божевільних фанаток, чи нормальна?

Хм… А задавати такі питання нормально? Хотіла відповісти, та Стас не дав.

— Славо, якщо Ясмін більше не переступить поріг цієї квартири я питатиму з тебе!

Поведінка дівчини здалася Ясмін дещо дитячою, та й на вигляд їй було років вісімнадцять, тож можна було пробачити нестримність. Ревнує чи що?

— Ооо, то все так серйозно?

Темноволоса скривилася, понюхавши напій в руках хлопця, й знайшла собі яблуко, вмощуючись на барний стілець.

— Я його названа сестра. Ми разом були в дитячому будинку. Стас не розповідав? Втім і мені про тебе він не встиг розповісти, тож ми квити!

Ясмін вирячилася на одногрупника. Який ще дитячий будинок? Батьки Стаса дружать з ректором університету й неодноразово потрапляли їй на очі.

— Хто зашиватиме, якщо ти в мені діру пропалиш? — цілком серйозно мовив хлопець.

Стас скривився, покуштувавши каву, та продовжив пити, дивлячись прямісінько у очі. Типу щоб ти не дала мені, Ясмін, я прийму це. Здавалося, його геть не турбують відкриті подробиці з життя. Тож і вона спробувала взяти себе в руки й далі спокійно пити каву. Врешті, яка різниця? То особисте! А до особистого діло мають лише близькі люди. Вони ж тимчасові коханці.

— Ти його кохаєш? — голосно запитала Слава й цілком серйозно глянула у вічі. Зараз вона була й справді схожа на молодшу сестру Стаса. Така ж пряма й відверта, до безцеремонності.

Цього разу знадобилося набагато більше зусиль, аби спокійно поставити чашку. Здалося, трохи обпеклася. Кавою чи питанням?

— Я не закохана, — відповіла серйозно.

А в душі замʼялася. Справді? Ти справді не закохана, Ясмін? То що ж ти тут робиш суботнього ранку, на кухні, коли мала б тікати одразу після сексу й не повертатися! Навіть через вітчима.

— Ну добре. Менше буде сліз! Від них пухнуть очі.

Стас несподівано дав темноволосій запотоличника. Та набурмосилась спочатку, а далі спокійно собі хрумтіла яблуком. Ясмін же одним махом дипила каву. Їй знову шалено кортіло утекти. Бо хто вона, аби сидіти на чужій кухні з чужим хлопцем і базікати з його названою сестрою?

Доки Стас вийшов до ванної кімнати, Ясмін переодягнулася і вже на порозі зіткнулася зі Славцею. Та жувала жуйку й по-дитячому дула пузирі, проте очі видавали, що зовнішній вигляд всього лиш омана. Дівчина набагато старша, ніж може видаватися через вік.

— Тікаєш? — склала темноволоса руки на грудях.

— Мені вже пора.

Дівчина байдуже повела плечима, надула здоровенний пузирь і тоді усміхнулася криво. Точно так, як Стас усміхався.

— Знаєш в чому ризик втечі? Можна й справді утекти!

Славця непрощаючись пішла до вітальні й всілася дивитися якийсь мультик по телику. В той же час погляд Ясмін спіткнувся об одногрупника, що якраз відчинив двері ванної і тепер пропалював у ній діру.

Дівчина тримала в руках рюкзак зі своїми речима, тож сумнівів куди зібралася не було.

— Тікаєш?

Боже, вони схожі більше, ніж самі уявляють!

— В мене були плани на сьогодні.

Так. Її план посидіти за книжкою годинку, потім вилизати до блиску кімнату, помити вікна й сісти за реферат по дискретній матиматеці. Так проходили практично всі суботи останні чотири роки життя. Їй ця постійність зараз була потрібна, як ніколи.

— Ми не обговорили те, що сталося вчора.