Читати книгу - "Реліквія, Tadelia Ross"

    Емілі прокинулася від галасу на першому поверсі. Тож, вона встала, вдягнулася та попленталася на кухню звідки і доносилися крики здивування та радості. Очевидно, що повернувся той, асистент Емілі. Вона зайшла на кухню, але застигла на одному місці від здивування. На кухні були усі, хто жив у цьому будинку та Едвін. Він кинув короткий погляд на неї та відвів його.

— Проходь і знайомся з асистентом. Тепер він буде допомагати з усіма питаннями. - Джон вказав на вільний стілець між Крісті та Едвіном.

— А ми вже знайомі. 

— Справді? - Нейл щиро здивувався цій новині.

— Так. - сказав Едвін обертаючись на дівчину.

— Як ви познайомилися? - Джон почав першим.

— В минулому... - не встигла я договорити, як чоловік перебив мене.

— Ми працювали разом. Поки мене не було, я працював у них в офісі.

— То ти виходить знав, що вона отримала силу і не сказав нам? - Нейл надокучав купою питань.

— Нейл, припини. Згадай, що не всі можуть бачити кулі.

— Саме так. Схоже Едвін не бачив не лише дітей, але і кулю, яку я тримала в руках. - Емі сіла на вільний стілець та погляди присутніх були спрямовані на неї. 

— Яких дітей? - Джон з цікавістю розпитував про подію, яка сталася.

— Кулю я побачила в озері вкритому туманом. Мене туди затягло, коли ми були на завданні. Тож, я пірнула та дістала її. Туман розсіявся та я пішла за Едвіном, а тоді в будинку поки Едвін розмовляв з дівчинкою я пішла в іншу кімнату, там були привиди двох дітей. Едвін їх не бачив. Там у кімнаті і розбилася куля, коли мене відкинуло у стіну і я впала. Чи не так, Едвіне? Ще й головою сильно вдарилася. Якусь маячню почала нести. - дівчина уважно дивилася на вираз обличчя чоловіка, бо вона повторювала його слова. На його щоках з'явилися жовна. Очевидно йому було не приємно це чути, але і заперечити він не міг.

— Давайте поснідаємо та треба переходити до виконання роботи, а комусь до навчання. - Джон поглянув на Емілі та Едвіна і дав знати, що перепалкам тут не місце.

       Вони поснідали та прийнялися до занять. Едвін мав навчити Емі використовувати її силу. Сама ж дівчина задавалася питанням про те, скільки ще брехні приховує чоловік. Заняття було на галявині біля озера під величезним дубом у тіні.

— Ти повинна розслабитися та віднайти спокій всередині. - вони сиділи одне навпроти одного.

       Дівчина закрила очі та сиділа у позі лотоса. Сконцентрувавшись на собі, вона вже не чула, що казав Едвін. Дівчина наче все почала бачити зі сторони. Вона бачила занепокоєний погляд чоловіка і тоді різко наче повернулася до реальності від крику Едвіна та того, що він встряхнув її за плечі.

— Емілі! Не занурюйся у себе. Треба вміти виходити з того стану, бо якщо лишишся, то наслідки будуть фатальні. - від занепокоєння до спокою змінився тон голосу, яким говорив чоловік.

— Я можу дати раду тому, що роблю. 

— Емілі, не будь такою впертою.

— Впертою?! Не бачу в моїх словах того, щоб вказувало на впертість. 

— Ти вперта, бо лізеш туди, куди не варто було б.

— Це куди ж я полізла? Скажи мені, бо я щось не пам'ятаю, щоб я лізла туди, куди не мала. - дівчина трохи нахилилася до нього та поглянула прямо в очі.

— Емілі, просто роби те, що тобі кажуть. 

— Ти занадто багато брехав. Робити те, що ти кажеш?! Тоді що? Померти від твоїх рук? Звідки мені знати, що ти не брехав про свої почуття, щоб максимально наблизитися до мене? Чи не має у тебе прихованих мотивів?

— Не кажи дурниць. Ти нічого не знаєш.

— Тому, що ти нічого не кажеш... Ось чому я нічого не знаю. Може варто було розказати мені? Чи я аж настільки була важливою тобі, що ти вирішив використати мене, щоб знайти свою сестру? - дівчина підвищила голос. Емоції зашкалювали.

— Емілі, припини. - він неочікувано крикнув. - Ти нічого не знаєш і робиш зашвидкі висновки.

— То розказав би мені тоді, а не кричав на мене. - вона підвелася та прямувала до будинку. Чоловік підвівся та вхопив її за руку.

— Ми не закінчили заняття. Повернись на місце.

— Відпусти! - вона крикнула та спробувала вирвати свою руку з міцної хватки, але нічого не вийшло.

— Ми тут не для того, щоб поводитися, як малі діти. Тож, сядь на місце і ми продовжуємо заняття. З твоєю силою жарти погані. - він втрачав контроль. Дівчина ніколи його таким розлюченим не бачила. 

— Я. Сказала. Відпусти. Мою. Руку. Мені боляче. - вона процідила крізь зуби. Блискавки ненависті літали між ними. 

— Ти сядеш на місце. - вона остаточно повернула до нього, вирвала свою руку та сіла на місце.

— Якщо й далі стоятимеш за моєю спиною, то я краще все ж піду. - він сів навпроти неї та шумно видихнув.

— Моя тобі порада... займайся своїми проблемами, в мої свого носа не пхай.

— Тоді треба було взагалі не з'являтися у моєму житті. Мене тоді б необходили твої проблеми. - язвила дівчина на кожну фразу чоловіка.