Читати книгу - "Казки навиворіт, Ньюбі Райтер"

- Забула перед тобою прозвітуватися! - нагрубила та.

- Що, знову до Коваля ходила? Чого ти постійно щось у собі змінюєш? То луска у тебе не така блискуча, то хвіст не такий довгий, то зуби не занадто гострі! А тепер голос!

- Мовчи, невдячна! Якби не цей голос, зараз би хвоста свого гризла, а не піч розтоплювала!

- Ну добре, добре! Піду топити!

- Гляди ж мені, дивися за цим малим швершком, та запечи його добряче!

- Не хвилюйся, я ж майстер-шеф! - мовила Оленка.

Тож Змія поповзла звати усіх родичів на вечерю, а її донька кидала дрова у грубку. Телесик не став чекати, поки його з’їдять. І коли Оленка заглянула у піч, той підкрався ззаду і штовхнув її всередину, а потім міцно закрив за нею заслін. Що ж, гості навіть не здогадувалися, яка коронна страва на них чекає.

Сам Телесик хотів було тікати, але почув голоси і зрозумів, що його знову можуть спіймати. Тож заліз на високий явір і став виглядати допомогу. Літаки так низько над лісом не літали, тож почав гукати усіх, хто мав крила і змогу витримати його вагу.

Змія тим часом витягла з печі “Телесика”, який насправді був її Оленкою і з радощів, що нарешті поїсть, навіть не помітила, як подала до столу гостям власну доньку. Горечко яке…

А потім ще й вийшли всі ситі з хати та полягали на галявині, щоб, як то кажуть в народі, сальце зав’язалося. Аж ось Змія побачила на яворі свою “вечерю”, цілу та неушкоджену. Їй одразу стало зле, бо допетрала, кого щойно з’їла. І поки Змія вивертала кишки назовні, інші родичі підповзли до явора і почали його трясти.

- Трясіть, трясіть, нікчеми! - кричав Телесик. - Я ж вам не яблуко, не впаду!

Аж ось летить зграя гусей, а хлопчик до них:

Гуси, гуси, гусенята,

Візьміть мене на крилята!

Ті прискіпливо його обдивилися і вже хотіли брати на крила, а він:

- Та покваптеся, крячі! Там вже зміїне кодло мене розтрясло добряче!

Ті почули малого нахабу, обурилися та не взяли його з собою.

Летить інша зграя. Телесик вже до них:

Гуси, гуси, гусенята,

Візьміть мене на крилята!

Ті прискіпливо його обдивилися і вже хотіли брати на крила, а він:

- Ну чого ви так гальмуєте?! Чи не бачите, що я у небезпеці!

Гуси ошелешено переглянулися і полетіли далі, не ставши рятувати розбишаку. А змії тим часом вже й стовбуром лізти почали. Ось-ось до Телесика дістануться.

І тут летить остання зграя. Телесик вже язика прикусив, лише жалісливо ниє:

Гуси, гуси, гусенята,

Візьміть мене на крилята!

Ті прискіпливо його обдивилися і взяли хлопчика до себе. Не встигли змії до нього дістатися. Летить Телесик, радіє, що всіх переграв. А гуси його й питають:

- Куди тебе занести, хлопчику?

- Мабуть, несіть до баби з дідом. Вони хоч і старі й дрімучі, та хто як не я їм мізки вставить. Та покваптеся, летіть швидше, бо в мене вже в животі бурчить. 

Розгнівалися гуси на малого грубіяна та й скинули його зі своїх крил. А Телесик стукнувся об землю і обернувся назад німою колодою. Лежить тепер, чекає, доки його якась інша дивакувата бабка до себе додому візьме!

От і казочці кінець, а хто прочитав і натисне вподобайку - молодець!