Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

— Але там усе робиться інакше, — Джуді потицяла в екран планшета, — вони доволі вільно поводяться з матеріалами слідства…

— У вас є матеріали розслідування? — запитала Келлер. Для неї то було так важливо, адже мексиканські органи влади видавали їй по краплі за раз. Місцеві поліцейські в Тулумі зверхньо ставилися до аташе ФБР у Мексиці, а від консула взагалі ніякого толку.

— Якщо це можна так назвати, — відповіла Джуді. — Вони не дуже вправні у розслідуванні. Сумніваюся, що їх там взагалі такого вчили — як аналізувати місце злочину або розслідувати убивство.

Убивство.

— То що у матеріалах справи?

— Фото з місця подій; принаймні на це вони сподобилися.

Келлер здригнулася. Адлери мали фотографії родини Пайнів після їхньої смерті. Келлер не хотіла їх бачити, але доведеться. А тому вона поглянула на планшет і кивнула Джуді, щоб та їй його передала.

Кілька поглядів на екран — і в Келлер защеміло в грудях. Пані Пайн, ще гарніша, аніж на тих фотографіях, які Келлер бачила раніше, лежала на дивані, поклавши книжку собі на груди. Здавалося, вона задрімала.

— Не бачу ніяких слідів убивства, — промовила Келлер, — справді схоже на витік газу.

— Погляньте ще, — наполягала Джуді.

Келлер піднесла планшет ближче до очей, вдивляючись в екран. Обличчя Олівії Пайн мало умиротворений вигляд. Її довгі ноги (дивлячись на них, можна було дійти висновку, що вона займалася бігом) зручно випростані на дивані. Ніяких слідів крові чи видимих ознак травм. Біля дивана — приставний столик. На ньому — лампа і таця. Здавалося, усе в порядку, нічого не вказувало на насильство.

Келлер відчувала на собі погляд Джуді, яка нетерпляче чекала, коли та побачить. І тут вона побачила.

— Книжка! — вигукнула Келлер, доторкнувшись пальцем до томика на грудях в Олівії Пайн. — Вона лежить догори ногами.

Джуді енергійно кивнула.

Келлер замислилася. Якби Олівія Пайн задихнулася газом під час читання, то книжка впала б як належить. А не перевернутою.

— Інсценовано, — промовила Келлер.

Джуді знову закивала.

— Це не означає, що її вбили, — продовжувала Келлер. — Можливо, то копи під час огляду зіштовхнули книгу випадково, а потім поклали її назад, але перевернули.

Джуді промовчала. Замість цього взяла планшет, ще погортала і знову передала Келлер.

Серце Келлер защеміло, коли вона побачила дівчинку, Марґарет. Мет називав її Меґі. Вона лежала на животі на нерозстеленому ліжку.

Цього разу Джуді не стала чекати, поки Келлер сама побачить. А тицьнула вказівним пальцем в екран. На зап’ястях Меґі були невеликі синці, ніби сліди від чиїхось пальців, що утримували її силою.

— А як щодо батька і хлопчика? — запитала Келлер.

— На хлопчикові ніяких слідів боротьби. А от тіло батька знайшли надворі, біля чорного виходу, — відповіла Джуді, гортаючи фото на екрані планшета, — його фото не для слабкодухих.

Келлер ледве втрималася від зойку. Тіло Евана Пайна нагадувало криваве місиво. Зображення годилося для фільму жахів.

— Що за чортівня…

— У Тулумі повно бездомних собак, — буркнув Іра Адлер.

Милий боже! Треба попередити Мета на той випадок, якщо мексиканські органи влади вирішать провести впізнання тіл за його участю. Келлер відклала убік планшет і замислилася. Той факт, що Евана Пайна знайшли надворі, підтверджував теорію Адлерів про вбивство. Він давав відсіч комусь, хто намагався увійти до будинку через задні двері, вони його вбили, а згодом тіло роздерли собаки. Зловмисники порішили решту родини і перерізали газопровід. Разом із тим могло статися, що Еван Пайн помітив витік газу і вийшов надвір, щоб перевірити, перш ніж надихався і отруївся. Але могла бути й альтернативна теорія. Келлер спали на думку пошуки в інтернеті з родинного комп’ютера щодо самогубства. Може, ішлося про недоладне самогубство? Або ще гірше: убивство-самогубство? Вона тримала ті думки при собі.

— Мені потрібні копії фотографій, — сказала Келлер.

— Наш юрист сказав, що ми не зобов’язані надавати їх вам, принаймні без гарантій, — промовила Джуді.

Келлер втупилася в неї важким поглядом, висловлюючи своє незадоволення.

— Та можливо, ми могли б допомогти одна одній, — продов­жила Джуді.

— Яким чином? — поцікавилася Келлер після тривалого мовчання.

— Наш детектив знайшов дещо таке, чого не помітили місцеві копи. — Джуді знову понишпорила в сумці. Дістала звідти конверт кур’єрської пошти з нічним штампом. Обережно вийняла з коричневого картонного пакунка маленький зіплок-пакет.

— Що це? — запитав Келлер. Всередині лежав аркуш чи обривок мапи.

— Поліція дозволила нашому детективу оглянути місце злочину.

Келлер відкрила рот, ніби хотіла щось сказати, вилаяти їх за те, що вони наслідили там, але Джуді заспокійливо махнула рукою.

— Знаю-знаю, але вони все одно вже закрили справу, заявивши, що причиною смерті був нещасний випадок.

— Що він знайшов? — запитала Келлер, збагнувши, що читання поліцейського акта огляду місця злочину не мало користі. А ще їй кортіло дізнатися, що було в пакеті.

— На місці злочину не знайшли ніяких відбитків, — промовила Джуді, — усе протерли, від підлоги й до стелі, урни для сміття в кухні та ванній випорожнили, баки для сміття надворі — теж.

Це викликало підозру. Ненормально. Але всьому можна знайти логічне пояснення.

— Можливо, місцева поліція дозволила прибиральниці навести лад, — сказала Келлер, — або самі Пайни вирішили прибрати перед від’їздом…

Джуді приречено зітхнула.

— Тулумські копи, звісно, не помітили в цьому нічого дивного. Але наш детектив вбачає руку професіонала. А коли він оглядав будинок знадвору — там, де знайшли тіло Евана Пайна, — він знайшов оце.

Джуді передала Келлер пластиковий пакет.

— Будинок, де зупинилися Пайни, оточений високою огорожею, через це ніхто не побачив тіло раніше. Хвіртка зачинена на засув. Наш детектив знайшов це біля хвіртки.

Келлер взяла пакетик, тримаючи його великим та вказівним пальцями, і піднесла до очей. Червона крапка, приблизно міліметр у діаметрі, на зеленому листку.

— А чи не може це бути кров Евана Пайна? — запитала Келлер.

— Можливо. Але Евана знайшли доволі далеко від хвіртки, а крона цього дерева розташовується не нижче ніж на рівні плеча дорослої людини. Навряд чи кров могла потрапити