Читати книгу - "Мій особистий ворог, Вікторія Ван"

Техьон стояв на порозі, його обличчя залишалося таким же холодним, але я відчула, як його погляд став важчим. Слова, які я тільки що вимовила, зависли в повітрі, наче важкий туман, і було очевидно, що він бореться з емоціями, намагаючись їх приховати. Його очі втупилися в мене, якби намагаючись вичитати з мого обличчя більше, ніж я сказала.

– Що ти сказала? – його голос звучав глибоко і рівно, але під ним відчувалася напруга.

– Ти був правий... Вона хоче знищити тебе, Техьон. І твого батька теж. Вона... вона хоче прибрати всі їхні гроші і залишити вас ні з чим. І я... я була інструментом у її руках. Вона маніпулювала всіма нами, – я відчула, як мої руки почали тремтіти, тому що ця правда розривала мене зсередини. Говорити про це було боляче, але мовчати більше не було сенсу.

Техьон на мить відвернув погляд, наче обмірковував мої слова. Його щелепа напружилася, і я побачила, як його пальці стиснулися в кулаки. Я чекала вибуху, очікувала, що він почне кричати або просто зневажливо відштовхне мене, як це робив раніше. Але коли він нарешті знову подивився на мене, у його очах я побачила щось інше.

– Я не знаю, чи можу тобі вірити, Софіє, – тихо промовив він, але голос його більше не був таким холодним, як раніше. – Твоя мати зруйнувала все. І тепер ти стоїш тут і кажеш, що все це правда. Але чому тепер? Чому ти вирішила все розповісти саме зараз?

Я зітхнула, розуміючи, що він має право сумніватися. Як я могла чекати, що він повірить мені відразу після того, що сталося між нами? Але всередині я відчула, що повинна дати йому більше, ніж просто слова.

– Я не знаю, що ще сказати. Я... я не хотіла цього бачити, але тепер я знаю, що ти був правий. Я знаю, що я частина її плану. Але я не хочу більше бути частиною цього. Техьон, я не хочу, щоб вона знищила тебе, – останні слова прозвучали з нотками відчаю, які я не могла стримати.

Він зробив крок до мене, і раптом відстань між нами зникла. Я відчула його близькість, його важке дихання. Мій пульс пришвидшився, і я стояла на місці, ніби зачарована, не маючи змоги відвести погляд від його очей.

– І що тепер? – запитав він тихо, його голос раптово став м’якшим, навіть ніжним. – Що ти хочеш зробити, Софіє?

Він дивився на мене, і вперше за весь час я відчула, що в його погляді щось змінилося. Це більше не була злість чи холодна байдужість. Щось глибше, ледь помітне, але сильне, з’явилося в його очах, і я зрозуміла, що це було не просто відчай або ненависть. Можливо, це була та сама частина його, яку він приховував від мене весь цей час.

Моє серце знову шалено застукало. Чи це можливо? Чи міг він відчувати щось до мене, навіть після всіх цих років ворожнечі? Я не могла повірити, що це реально, але не могла й заперечувати те, що відчувала зараз.

– Я хочу... – я не могла закінчити. Мої думки плуталися, і слова здавалися надто важкими. Я не знала, що сказати. Все, що мені залишалося, це дивитися на нього, відчуваючи, як мій світ починає змінюватися. Щось між нами почало переростати в те, чого я боялася більше, ніж будь-яких інтриг моєї матері.

Техьон раптом нахилився ближче, і я відчула, як його рука торкнулася моєї. Це було несподівано, але я не відступила. Навпаки, я стояла нерухомо, відчуваючи, як тепло його дотику пронизує мене.

– Ти боїшся, Софіє? – запитав він, його голос знову став тихішим, але таким інтимним, що моє дихання збилося.

– Техьон, я... – почала я, але не могла закінчити. Він стояв надто близько, і це бентежило мене. Я відчувала кожен його рух, кожен погляд, і все всередині мене кричало, що ми вже перейшли ту межу, за якою все зміниться.

– Я теж боюся, – раптом зізнався він, і в його очах блиснуло щось зовсім нове. – Але я не можу більше заперечувати те, що відчуваю. Навіть якщо я ненавиджу твою матір, навіть якщо ненавиджу те, що вона зробила з моїм життям... я не можу ненавидіти тебе. Я намагався, але не можу.

Я застигла, не вірячи своїм вухам. Це зізнання було надто неочікуваним, надто справжнім. Він був настільки відвертим, що я відчула, як у мене все перевернулося. Моє серце почало шалено калатати, і я не знала, що робити далі.

– Техьон... – нарешті я змогла сказати його ім’я, але більше нічого не встигла додати.

Він різко притягнув мене до себе і поцілував. Це було так несподівано, що я не одразу зрозуміла, що відбувається. Але в цю мить всі сумніви й страхи зникли. Його поцілунок був сповнений того, що він так довго приховував, і я відповіла, не задумуючись. Це було настільки правильно і водночас неправильно, що я не могла зупинитися. Усе моє тіло здавалося живим, а думки змішалися в суцільний вихор.

Коли він відпустив мене, ми обидва стояли мовчки, не знаючи, що сказати. Я відчувала, як все між нами змінилося в одну мить. І тепер ми не могли повернутися назад.

Після того поцілунку ми стояли мовчки, і весь світ наче застиг. Техьон не відводив погляду, а я стояла, не в змозі впоратися з калейдоскопом емоцій, що вирували всередині. Я знала, що в цю мить все змінилося. Те, що тільки що відбулося, зламало всі бар'єри між нами. Тепер ми були не просто ворогами, не просто людьми, які ділили спільну драму.

Його очі, які завжди були холодними й відстороненими, тепер дивилися на мене зовсім інакше. Там більше не було гніву чи образи, лише щось м’яке, щось, що змушувало мене знову затамувати подих. Закоханість? Невже це було можливо?

– Софіє... – почав він, і я побачила, як він вагався, ніби сам не вірив у те, що відбувається. – Я...

Моє серце калатало так, що здавалося, його звук наповнював тишу між нами. Що я могла сказати? Що я відчувала? Це було неправильно, не так мало бути. Техьон – той самий хлопець, з яким ми були на різних берегах цієї історії з самого початку. Але в ту мить, коли він поцілував мене, усе інше втратило значення.

– Я не знаю, що робити, – зізналася я тихо, дивлячись йому прямо в очі. Мої слова прозвучали майже шепотом, але я знала, що він чув кожне з них. – Я не знаю, що це означає.