Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

– І ви вирішили, що все це зміг здійснити 12-річний підліток? – я намагалася поглядом передати весь свій скептицизм. Якщо немає доказів, будемо заперечувати вину до кінця.

– Річ у тім, леді, що, незважаючи на ідеальну підготовку, злочинець не врахував одну важливу деталь, – знову вступив у розмову рогатий тойлоріанець. – Випадковий фактор. Напередодні ввечері я залишив у леді Анабель пробну версію нашого нового винаходу... Розумієте, до чого я веду? – я зробила кам'яне обличчя і трохи підняла брову. А в парку здалося, що він приємний чоловік... – Камера зафіксувала, як невідомий щось шукав на робочому столі місис Анабель.

– Камера зафіксувала обличчя мого сина?

Містер Хьорст, який нахилився до мене, випрямився. Заложив руки за спину.

– Ні. Студент був одягнений у чорний костюм і маску. Але одна ознака все ж таки була. Вчора на уроці алхімії клас вашого сина проводив експеримент, після якого у багатьох учнів залишилися незмивні зелені плями на руках. Ви розумієте, до чого я веду? – чоловік зробив ефектну паузу. – Коментувати чи хоч якось взаємодіяти з нами Астар Кларк відмовився.

– Я хочу побачити запис, – твердо й непохитно сказала я.

– Це ваше право. Роне, покажи відео, – не припиняючи ліниво мірятися зі мною поглядами, наказав чоловік.

Мовчазний до цього часу громила піднявся, підійшов до голографічного екрана і почав його налаштовувати. Я кинула погляд на сина. Він все так само сидів із відстороненим обличчям, але, коли наші погляди зустрілися, очі відвів. Почувався винним. Це вже добре. 

Постукавшись, секретарка нарешті принесла наш чай. Щойно вона вийшла, екран протяжно пискнув, і ми побачили нічний запис кабінету. Спочатку нічого не відбувалося, але за кілька секунд вхідні двері відчинилися, і на порозі з'явилася невисока підтягнута фігура в чорному. Під пахвою вона тримала стопку тонких синіх папок. Недбало кинувши документи на крісло і підійшовши до столу, фігура почала щось там шукати. Відклавши кілька паперів, вона підійшла до сейфа. Витягла з принесеної сумки металевий артефакт і, для активації, на мить зняла праву рукавичку. Як на зло, в ту ж мить місяць визирнув із-за хмар.

– Стоп. Збільшіть кадр.

На тильній стороні долоні справді було щось схоже на пляму Астара.

– Бачите?

– Бачу. Тінь від тих аукуб, – нічне відео було не дуже чітким, тому якщо увімкнути трохи фантазії, то пляму справді можна прийняти за тінь від листя.

– Яка тінь?! Що за абсурд?! – не витримав Рон.

Цікаво, хто він у місцевій ієрархії? Відповідальний за безпеку?

– Шановні, ви розумієте, що це все лише непрямі докази, на підставі яких ви не можете звинувачувати неповнолітню дитину у злочині. Під час затримання були знайдені документи? Чи є інші прямі докази? – я подивилася на директорку.

– Ні, – примруживши очі, крізь зуби відповіла вона.

– Тоді шукайте справжнього злочинця, а не травмуйте дитячу психіку. Мені нагадати вам про 248 статтю Міжпланетного Кодексу або, можливо, справу Аманди Лер? – я зробила запитальну паузу. – У вас є ще питання до моєї дитини?

– Ні, можете йти, – не змінюючи спокійного тону, відповів містер Хьорст.

Він зовсім не виглядав роздратованим чи злим. Скоріше, в його очах можна було зчитати непідробний інтерес і приховану загрозу. Дивний і явно небезпечний тип.

– Але, Раяне! – обурено вигукнула директриса.

– Нехай ідуть.

Я плавно підвелася і, ввічливо попрощавшись з усіма, покинула кабінет разом з Астаром. Шлях до машини ми пройшли мовчки. Але це тривало недовго.

– Ну ти й крута! У мене аж мурашки по шкірі побігли від твого тону. Тінь! Але ж ти маєш рацію...

– Не кажи мені казок, – пристібаючись, строго сказала я. – Що це взагалі було?

– Ну, загалом...

– Астаре, не крути! Ти знаєш, як я цього не люблю!

Хлопець важко зітхнув і розповів, що тиждень тому зіткнувся на перерві з однією дівчиною. Вона здалася йому чимось знайомою, але згадати, де її бачив, він не зміг. Це не давало йому спокою кілька ночей. Тому кілька днів тому він занурився в професійний самогіпноз. Виявилося, що він бачив цю студентку на закритому завданні.

– Закрите завдання? Що це таке? – я ніколи не чула про такий термін.

– Це неймовірно дорогий і складний вид замовлення. Укладається спеціальний магічний договір, за повного виконання якого виконавець назавжди забуває все, що стосується справи.

– Але ти ж згадав?

– Меггі, я не через вдачу отримав звання Майстра. Я талановитий. Я багато чого можу, – син подивився на мене поблажливо.

– Ох, і як я могла забути! – тепер моя черга була закочувати очі. – Продовжуй.

Астар бачив її на приватній зустрічі в компанії з батьком. Дуже слизьким, за його словами, чоловіком. Деталей справи він мені не розповів, але я зрозуміла, що зустріч була не зовсім законною і простою.

– А документи для чого було красти?

– Для підтвердження моєї теорії. Вона тут на завданні! І у неї є спільники! – в його очах загорілися вогники азарту. Схоже, звичайне життя все ж таки було для нього занадто нудним.

– Я тебе дуже прошу, будь обережним, і якщо що, одразу говори мені. Домовились?

Зараз не було сенсу давити авторитетом і щось забороняти. По-перше, все одно не послухає, бачу це по очах. По-друге, я знала, що всиновлювала не хориста з церкви. Моє завдання – допомогти у потрібний момент, простежити, щоб не накоїв дурниць, і захистити, якщо виникне потреба.

– І що, навіть читати мені нотації не будеш? – не повірив хлопець.

– Поки ти пам'ятаєш про межі моралі й дотримуєшся рамок дозволеного – ні. У тебе це була остання пара?

– Так, сьогодні тільки факультативи, – повільно промовив підліток і серйозно подивився на мене.

У його погляді змішались вдячність з щирим захопленням і повагою. Він усе розумів правильно.

– Що ж. Поїхали додому, детективе, – я завела машину, і ми піднялися в небо.