Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Порожня могила, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Порожня могила, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Порожня могила" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 103
Перейти на сторінку:
Ніби тільки-но з Парижа приїхала!

— Аж ніяк, — почухав собі вухо Джордж. — Маріан де Севр — це просто сценічний псевдонім. Її справжнє ім’я — Доріс Бловер. Уперше публіка побачила її у виставі на пристані в Істбурні, сто років тому. Через п’ять років вона вже збирала повні зали в театрі «Палас» у Стретфорді. Тафнел казав нам правду: свого часу то була справжня зірка. Всі її номери базувались на трьох елементах — чуді, красі й загрозі моторошної смерті, — він похмуро глянув на нас. — Так само, до речі, вона жила й поза сценою.

— Пан Тафнел казав, що то була чарівна й жорстока жінка, — нагадала Голлі. — Одним-єдиним пальчиком манила за собою чоловіків.

— Так, то цілковита правда, — підтвердив Джордж. — Тогочасні дешеві газети рясніють історійками про заможних жонатих добродіїв, які шалено закохувались у Нещадну Красуню й зраджували через неї своїх дружин. Ці дружини кидались на неї просто серед вулиці. А сама Доріс — чи то пак Маріан — перебирала коханцями, наче фантиками від цукерок. Подейкують, що один такий невдаха наклав на себе руки, а Красуня, почувши про це, лише сказала, що «саме життя наслідує її мистецтво». Мушу вам пояснити, що всі номери Красуні обігрували одну й ту саму історію: кохання, зрада, страшна загибель.

— Справді чарівна жінка, — ущипливо зауважила я.

— А тепер не менш чарівний привид, — вів далі Джордж, порпаючись у своїх нотатках. — Анітрохи не дивно, що він з’являється саме в театрі «Палас» — цей театр правив Красуні за рідний дім багато років. Вона сотні разів виступала на його сцені зі своїми ілюзійними номерами, виставленими у вигляді коротеньких п’єсок. Кожна така п’єска закінчувалась інсценованою смертю, показаною глядачам з якнайбільшою жорстокістю. Та п’єска, під час якої вона загинула насправді, називалась «Помста султана». Простенька історійка про зрадливу дружину султана, що коїла всяку гидоту за спиною в чоловіка. Дізнавшись про це, султан звелів замкнути її в труні й проштрикнути цю труну півсотнею мечів, — Джордж поправив на носі окуляри й закінчив: — Уявіть самі, яке видовище побачили того вечора глядачі.

— Страшенно бридка п’єска, — пирхнула Голлі. — Невже хтось ходив таке дивитись?

— Ходили, ще й цілими натовпами, — відповів Джордж. — То була справжня сенсація. Або ось іще один її номер — «Полонена русалка». На сцену вивозили величезний скляний акваріум з водою, в якому плавала Красуня з фальшивим риб’ячим хвостом. Вона вдавала безневинну русалку, спійману ревнивою суперницею. Її заковували у важкі кайдани і...

— Відпускали на волю? — реготнула Голлі.

— Ні, кидали назад в акваріум, щоб вона потонула, — припустила я.

— Очко на користь Люсі, — оголосив Джордж. — Так, то був славнозвісний фокус. Красуня з годину «помирала» на дні акваріума, аж поки «непритомніла». Тоді спадала чорна завіса, що ховала Красуню від глядачів, і тієї ж миті вона — раз! — вискакувала з-за лаштунків цілісінька. Ні, не вискакувала, а все-таки виходила, адже на ній був фальшивий хвіст...

— І оце подобалось людям?! — скрушно хитнула головою Голлі. — Це ж нісенітниця! Як можна втопити русалку?

— І все ж таки виступи Красуні мали шалений успіх. Чоловіки захоплювались її розкішним тілом, а їхні дружини аплодували катові з мотузком, падінню русалки в акваріум, султанській варті з мечами... — посунувшись трохи в кріслі, Джордж запитав: — Що вас іще цікавить? Був у Красуні ще один відомий номер — «Дочка ката». Про те, як...

— Зараз я відгадаю! — підняла я руку. — Про те, як Красуня повісилась через нещасне кохання!

— Ще одне очко на твою користь! —усміхнувся Джордж. — Молодець, Люсі!

— А серед її героїнь були жінки, яких не вбизали? — спохмурніла Голлі.

— Ні. Ти, напевно, помітила це й сама. Усіх її героїнь топили, заколювали, труїли, жбурляли з висоти... Сюжет щоразу був той самий: спочатку на сцені показують удавану смерть героїні, а потім Красуня вибігає з-за лаштунків жива й здорова. Оплески, квіти, завіса, — Джордж замислено поморгав. — Це мало тішити глядачів тим, що самі вони досі живі.

Голлі знову пирхнула:

— Мене б таке не втішило. От уже гидка тварюка!

— А тепер, — застеріг Локвуд, — вона повернулась. У подобі злого привида-упиря. Цієї ночі нам доведеться бути вкрай пильними.

— Так, про це я вже подумала, — відказала я. — І вважаю, що на це розслідування повинні вирушити тільки ми з Голлі. Удвох.

— Удвох? — вирячився на мене Локвуд. — А нам з Джорджем що робити? Вдома байдикувати?

— Чому б і ні?

— Я не дозволю. Це надто небезпечно!

— А я згодна з Люсі, — озвалася Голлі. — Ми вже знаємо, що Нещадна Красуня спокушає тільки хлопців. Тож нам з Люсі це загрожує менше, ніж вам.

— Я так не вважаю. Нам з Джорджем уже доводилося стикатись із привидами гарненьких жіночок... — Локвуд гордовито реготнув. — Пам’ятаєш ту купальню в Гокстоні, Джордже?

— Купальню? — Джордж зняв окуляри й заходився пильно оглядати їх. — Ще б пак!

— До речі, історія з тими двома жертвами — не загадка, — провадив Локвуд. — І Чарлі Вад, і Сід Морісон — класичні психопати, дуже піддатливі до зовнішнього впливу.

— Правда, — підтакнув Джордж. — Хіба ви самі не помітили? Той хлопчина, про якого розповідав Тафнел... отой, що помер від нещасного кохання, — мало не заморив себе голодом. У такому стані він попрямував би навіть за бочкою в сукні. А Чарлі Вад, за словами того ж Тафнела, завжди був хворобливий. Можливо, навіть підсвідомо схильний до самогубства, тому й подався за привидом. Одне слово, обох цих хлопців не можна вважати фізично чи розумово здоровими.

— Щось я не розумію, — зауважила Голлі. — Тобто привид міг відчути цю їхню слабкість?

Джордж кивнув:

— Саме так. Ми знаємо, що Гості відчувають нашу тривогу й сум. Їх ваблять до себе люди, сповнені сильними почуттями. Те саме, можливо, стосується немочі та відчаю. Обидві жертви Красуні були зневірені, хоч і кожна по-своєму... Цілком очевидно, що хлопці легко піддалися чарам потойбічної Красуні.

— А ми не піддамося, — додав Локвуд. — Годі, закінчуймо. З нами буде все гаразд. Правда, Джордже?

— Авжеж. Ми в цій справі досвідчені фахівці, — погодився Джордж. — Люсі, поверни мені,

1 ... 24 25 26 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порожня могила, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Порожня могила, Джонатан Страуд"