Читати книгу - "Напівдоторком, Александра"

Я стояла перед дверима знайомої квартири, так і не наважуючись натиснути на кнопку дзвінка. Може, це вже і не їх квартира...

-Так, Саша, візьми себе з руки!

Витерши вспотілу долоню, піднесла руку і натиснула на дзвінок.

 Тихо, ніхто не відкриває двері. 

Вже після другого натиску, я хотіла піти, як раптом замок клацнув, а двері відчинилися. Переді мною стояв Денис, який виглядав, м'яко кажучи пришиблено.

-Привіт Ден...

Чи то від невіри, чи то від шоку, чоловік ще секунд зо двадцять вдивлювався в моє обличчя, ніби намагався зрозуміти, чи це справді я, а потім зробивши крок міцно мене обійняв. 

-Сашка...невже це справді ти?

-Ну можливо ти обіймаєш фантом..Але якщо я фантом, то тобі пора на МРТ головного мозку.

-Зараза.- Пробурчав він, та обійми стали ще тіснішими. Тільки зараз я зрозуміла, що мені комфортно. Ця думка, осяяла, мов цеглиною по голові. Десь в середині мене зародилася крихка надія на те, що моя "проблема" вирішилася.- Я і не очікував, що ти приїдеш.

- І як ти міг в мені сумніватись?!- Пихнула його ліктем в бік.- Де моя Лєна?

-Отак от значить! От хто тобі дорожче! Я запам'ятав.- Притворно зітхнув .- Заходь в квартиру, Лєна на кухні. Ти тільки обережно, вона останнім часом стала дуже вразлива.

Я повільно йшла по коридору, обдумуючи, що краще сказати. Та зупинившись перед входом в кухню, я застигла, споглядаючи за витонченим дівочим силуетом, який немов пурхав над стільницею, готуючи сніданок.

-Денисе, хто там прийш...-В цей момент Лєна повернулася і на всю кухню прозвучав гуркіт від впавшого на підлогу сотейника.

-Привіт, сонце..- Банально, так, але я більше нічого не змогла вимовити.

-Саш...САШКА!!!!- Подруга з розбігу налетіла на мене, щоб обійняти і ми обоє опинилися на підлозі.

На шум прибіг Денис.

-Дівчата, ну знову ви без мене починаєте! - Він допоміг нам обом піднятися.

-Саша, я навіть не знаю, що більше хочу зробити з тобою: обійняти, чи прибити! П'ять років ні сном, ні духом. Ні одної вісточки, чи дзвінка! Я собі місця не знаходила, мені ніхто нічого не пояснив. Цей взагалі мовчав, як партизан.- Кивнула Лєна на Дена.

-Я знаю, Лєн... і все тобі розповім, давай зараз трохи заспокоємося і сядемо поговоримо.

Подруга готувала каву, а я налаштовувалася на розмову. Незабаром, кружки з ароматним напоєм опинилися переді мною, відволікаючи від думок  я і не знала з чого почати, та друзі терпляче чекали, коли я зберуся з силами.

-Все почалося з дня похорон Кіра. Після того, як закінчилася процесія, я йшла до машини і тоді мене зупинив чоловік, який колись працював з Кирилом. Він мені повідав цікаві факти...

....

Розповідь була довгою і надзвичайно важкою. Лєна вже давно перестала себе стримувати і просто без перестану по її обличчі котилися сльози. Денис ні разу мене не перебив і питань ніяких не задавав, проте,  сам був схожий на груду напружених нервів. Його щелепи були так зжаті, що желваки ходили ходуном. А я...  А в мене було стійке відчуття, ніби все, що я розповідаю було в минулому житті.

-Власне, все...Тепер ви в курсі всього, що відбулося.

Денис відвернувши голову до вікна, і вилаявся  так, що в мене вуха в трубочку завернулися. Подруга просто поклала руки на голову і втупила погляд в стіл.

-Я знаю, що вчинила з вами просто жахливо і всі ці події не є виправданням. І я навіть не уявляю, як залагодити свою провину..

-Мала, ти при своєму розумі?!- Денис, дивився на мене, як на нерозумне дитя.- Те, що я зараз почув більше схоже на якусь драму, змішану з театром абсурду. Ти вчинила так, як вважала за потрібне. І я не впевнений, що будь-яка люди на твоєму місці, витримала б це.

-Ден правий Сашка.- Лєна підійшла до мене і обійняла.- Навіть добре, що ти поїхала і залишила все позаду, не тягнула з собою. Можливо саме те, що ти зникла, і врятувало тебе.

-Я так рада повернутися додому...

-А як я рада! Ти б тільки знала!! Ми обов'язково надолужимо тей час. Я стільки всього вже напридумувала! Нам треба буде сходити на шопінг! До речі, я відкрила ще один магазин одягу. Там стільки крутих речей на твій розмір, закачаєшся і..

-Ооо, Красуне ти влипла. 

-Тихенько там! Бо я вже надумала зробити чоловічу колекцію і якщо ХТОСЬ зараз продовжить мене злити, то стане особистим манекеном!

-Все, я мовчу! 

-Здається в тебе там справи були, ні?

-Ото вже, ці дівчачі секретики..

-Іди давай!

Денис пішов в кабінет, залишивши нас наодинці.

-Я так розумію, зараз відбудеться докладний допит?

Обличчя подруги стало серйозними.

-Саш, що ти плануєш далі робити?

-Ну, неділю-півтори буду тут, а потім повернуся в Мілан 

-Я мала на увазі Руслана. Ти досі його любиш, ти навіть говориш про нього з не властивою тобі теплотою.

-Люблю.- Не стала заперечувати очевидне.- Мої почуття ані трохи не змінилися. Та ти пам'ятаєш чим все закінчилося п'ять років тому? Чим все обернулося для нас. Для ВСІХ нас. Тепер історія знову повторюється. І про те, як вона закінчиться на цей раз, я навіть думати боюся. 

-Сашка, я знаю, ти не віриш в ось це все.- Вона щось виразно прожестикулювала- проте, в мене складається враження, що доля вас невпинно намагається звести. То чи варто їй пручатися? Ви обоє настраждалися вдосталь. Ти, Руслан - ви обоє заслуговуєте на це кохання, на щастя.

-Не знаю, Лєн, не знаю... Відверто кажучи, я боюся. Тоді я дозволила собі кохати, результат думаю, ти добре пам'ятаєш. Мені банально страшно, що в цей раз, все може закінчитися набагато гірше.

-Якщо ось так боятися, то можна з легкістю загубити своє життя. Тим паче, по твоїм словам, ви все одно знамішані в одній історії. Рано чи пізно вам треба буде співпрацювати. І виходить, ви будете намагатися тримати під контролем все те, що відбуватиметься, так ще й доведеться боротися з власними почуттями. То чи не логічніше піддатися відчуттям, тим самим вирішивши частину проблеми. 

-Ти права, цілком і повністю, але я ще хочу подумати...