Читати книгу - "Знайдені 2, Євгеній Шульженко"

​- Ти думаєш, що ця істота знає за силу дітей? – спитав Костя вголос, - або вона просто рятує їх, як того прагнула ти.

​- Не думаю, - фиркнула рись, - на землі, де живуть діти, жодного разу не бачила чаклунів чи істот, схожих на нас, - помовчала, задумавшись, - цей ведмідь точно знає про енергію.

​- Хочеш сказати, що до нас завітали інші брати та сестри? – всміхнувся олень, - охоронці інших дерев? Але навіщо?

​- Можливо, - зітхнула Мілана, - згадай, як виглядає Істинний світ. Не знаю, що саме роблять інші, але навіть якщо вони не втратили можливість спокійно харчуватись, ловити там немає що.

​«Тому знайшли твій світ, - хмикнула Аринка –підгледіли за нашими методами та вирішили організувати щось схоже?»

​- А чому ні? – Мілана підняла плечі, - енергія дітей неймовірна та нескінченна. Вони можуть легко жити в Істинному світі, хоча умови для цього не дуже сприятливі.

​- Не забувайте, - мовив Костя, - цим хижаком може бути татко. Якщо Мілана повернулась, то чому йому не спробувати знову її вбити? – сестри здивовано глянули на брата, - Якщо повернулась Мілана, Істинний світ може продовжити свій рух до знищення, - він зітхнув, - йотуна повернеться аби доробити свою справу до кінця?

​- Не вигадуй, - буркнула рись, - не факт, що йотуна взагалі існує. Те що ми бачили, це могло бути лише нашою фантазією.

​- Не впевнений, - зітхнув Костя, подивившись на печеру, - нам потрібно повертатись, а то ще подумають, що ми зникли.

​«Влаштуємо полювання, - відрізала впевнено Мілана, - я контролюю світ лісу. Якщо наш гість з’явиться знову, а він точно це зробить, я відчую його, - подивилась на родичів, - ось тоді ми і запитаємо про його плани.

​Істоти деякий час мовчали, дивлячись один на одного. Першою не витримала Аринка. Підняла плечі, розвела руки та почала струшувати сніг з плечей та голови. Чортихалась та тремтіла, клацаючи зубами. За декілька хвилин чкурнула в печеру, розкидаючи сніг ногами.

​- Мілана, - звернувся Костя, - що будеш робити з ведмедем? Тим більше, якщо він виявиться татком?

​- Не знаю, - чесно відповіла, - спочатку спіймаємо, а далі буде видно. – зітхнула, подивившись на брата, - я хочу знайти рішення для вас. Я винна в тому, що ви не можете спокійно існувати, харчуватись. Ви маєте завдавати шкоду іншим, аби самим дихати та ходити в Істинному світі. – деякий час помовчала, розглядаючи вхід до печери, - поки я не знайду рішення, діти мають лишатись в нескінченному лісі, хоча мені огидна ця думка. Якщо потрібно, я битимусь з татком. Я виб’ю з нього все, що він знає про світи та те, що може вам допомогти. Я не вірю, що не можливо все змінити.

​- Дивно, - всміхнувся Костя, - що ти нічого не пам’ятаєш з минулого життя. Адже, з кожним днем ти стаєш схожою на себе справжню. Я бачу дівчинку, а відчуваю пуму, - стряхнув сніг з голови, - йдемо грітись. А то ти влаштувала цілий переполох. Мені здається, що наш табір збожеволіє від щастя. Скільки ми тут живемо з ними – снігу ні разу не влаштовували. Сама розумієш, - він махнув головою, натякаючи на рись.

​- Так, так, - засміялась, - бо рись не любить, коли холодно.