Читати книгу - "Знайдені 2, Євгеній Шульженко"

Широке поле заполонило сонячне світло. Місцями здіймались невеличкі деревця, що тягнули своє зелене листя до променів. Яскраві квіти гойдались під лагідною грою теплого вітру.

​Лише стіна велетенського лісу непорушно росла на кордоні. Мовчазна та сувора, вона розглядала все навколо. Поля та дороги, проліски та річки. Невеличке місто, з будиночками та широкими вуличками.

​Несподівано, спів природи порушив крик. Це кричала дівчина, схопившись за голову. Швидко та жадібно втягувала повітря. За декілька секунд, схопилась за груди та заплакала.

​Але коли плач зупинився, а дівчина потягнулась до свого темного хвилястого волосся, ліс миттєво зашелестів. Він наче вітався з нею, намагався заспокоїти та втішити.

​Дівчина піднялась на ноги, невпевнено рушила вперед. Згадала хто вона та швидко знайшла своє містечкопоглядом. Сьогодні вона блукала дорогами та збирала квіти для бабусі. Дійшла цього дивного лісу та заснула прямісінько на траві.

​Перед очима, уривками з’являвся сон, але майже одразу розтанув підхоплений вітром. Сльози витерла, тихенько засміялась та знайшла зібраний букет. Глянула на годинник та чкурнула до міста.

​Раптово зупинилась на краю поля, відчуваючи погляди на спині. Розвернулась, насупившись та уважно глянула на ліс. Ойкнувши, побачила оленя, що стояв на дорозі. До оленя підійшла справжня рись! Це була дивна компанія.

​Звірі не бились, не бігли та не ревли. Вони просто стояли та дивились на дівчину. Зацікавлено, радісно, але трохи сумно. Олень легенько махнув рогами та опустився на одне коліно. Схилив низько голову, торкаючись лобом землі. Рись, що стояла поряд, тихо фиркнула, але теж опустилась на коліно, схиливши морду вниз.

​Підвелись, останній раз глянули на дівчину та кинулись у ліс, піднявши стовп пилу. Вона стояла наче вкопана, з відкритим ротом, не розуміючи, що тільки но побачила.

​- Якщо розповім комусь про те, що бачила – ніхто не повірить, - мовила вголос Мілана, та розвернувшись до міста, побігла додому.

Кінець