Читати книгу - "Ілюзорний світ кохання, Тея"

  — Мені від тебе тхне цигарками. Мені нудить від цього.

  Максим замовк на мить, задумався, а потім сказав:

  — А якщо я кину курити, тоді будеш зі мною цілуватися?

  Я не знала, що відповісти, але, нарешті, сказала:

  — Якщо кинеш, це буде правильний вибір для тебе. Але це не про поцілунки, Максиме...

  Ми навіть не помітили, як до нас підійшли Віра та Павло. Їхня поява здивувала нас обох.

  — О, що ви тут робите? — з цікавістю запитала Віра, поглядаючи на нас із явним здивуванням.

  Я мовчки відвела погляд, намагаючись приховати змішані почуття — розчарування і полегшення, що цей незграбний момент нарешті закінчився.

  — Сидимо, майже балакаємо, — відповіла я, не приховуючи радості. — Вже пора додому, ходімо, Віро.

  — Та давай ще трохи погуляємо, — наполягала Віра.

  — Ні, всім до побачення. Віро, пішли, — заперечила я і встала з лавки.

  Максим теж підвівся і шепнув мені на вухо:

  — Леля, давай я тебе проведу додому, а вони хай ще трохи погуляють.

  “Що? Мені почулось? Чи він дійсно змінився після того невдалого поцілунку? Дійшло, так би мовити. Чому він раптом запропонував мене провести? Щось тут не так,” — подумала я.

  — Леля, пішли, я тебе проведу, — повторив Максим.

  — Та чого ти причепився? Ти ж знаєш, що я дорогу знаю. А сама без Віри не піду, треба її теж забрати. Як я без неї піду? Хоча б подумав своєю головою.

  — А я тут до чого? Ти й без неї не можеш навіть посрати? — почав дратуватися Максим.

  — А в тебе що, памперс? Бо сереш як гуска, вже й припахує, — з іронією відповіла я, вловивши настрій сварки.

  — Про запахи краще мовчімо, — відповів він крізь зуби.

  — Ось і мовчи, це в тебе найкраще виходить, — терпець мені увірвався. Я розвернулася і пішла додому сама, без провожатих та попутників.

  Біля дому я трохи постояла на вулиці, переводячи дух. Подивилася на місяць і замислилася про нескінченність світу.

  Наступного ранку я почувалася дивно. Мене мучило сумління, я шкодувала про те, як поводилась із Максимом увечері. До того ж мені наснився якийсь дивний сон, який я ніяк не могла зрозуміти, і від якого залишалося моторошне відчуття. По обіді я вирішила піти в сад, відірватися від цих думок і поринути у світ кохання в книжці “Звіяні вітром”.

  — Привіт, Лелю! — почула я голос Віри, яка наближалась до мене в саду.

  — А, привіт, це ти, — озирнулась я.

  — А кого ти хотіла побачити? Максима, мабуть? — запитала вона, посміхаючись. — Ану, розповідай, що там у вас вчора було?

  — Та нічого особливого, — відповіла я, намагаючись уникати подробиць. —  До речі, мені дивний сон наснився.

  — Та в тебе завжди якісь дивні сни, — відмахнулась Віра.

  — Ні, цього разу щось серйозніше. Снилась війна, в нашому селі бігали солдати, їздили танки... Ми ховалися, намагаючись вижити. Я прокинулася вночі вся в холодному поту.

  — Ой, перестань. Це все через фільми, які ти дивишся. Я ж казала тобі — не дивися перед сном фільми про війну! — відповіла Віра з легким сарказмом. — Краще давай про важливе. Що там із Максимом? Ви вже цілувались?

  Я знала, що Віра не відступить. Мені зовсім не хотілося розповідати їй про вчорашнє, але відмовити їй було важко.

  — Чого ти мене так допитуєш? — майже роздратовано запитала я.

  — Нічого такого, просто я вранці каталася на велосипеді й бачила, як Максим з батьками кудись їхав. Він був якийсь похмурий, ось і вирішила дізнатись, що сталося між вами.

  — Він мені нічого не казав… — я замислилась. — Він узагалі мало говорить.

  — Так що все-таки було вчора? Ви цілувалися чи ні? — Віра не вгамовувалася, наче це було найважливіше питання у світі.

  — Ну... він хотів мене поцілувати, — зізналася я, відчуваючи суміш сорому та незручності.

  — Звісно. Я просто кайфую від цього. Та взагалі, як таке може не подобатись. Це навіть неможливо передати словами. Це так неймовірно прекрасно. Так треба припиняти цю тему, а то мені зараз захочеться цілуватися, а нікого поруч немає. А чого ти мене раптом розпитуєш?

  — Просто Максим хотів мене вчора поцілувати, — зізналася я, намагаючись приховати змішану бурю почуттів.

  — Що означає “хотів”? Ви що, не поцілувалися? — майже вигукнула вона.

 — Те й значить, “хотів”, що незрозумілого в цьому слові? — відповіла я, намагаючись уникати її пильного погляду.

 — Ви що так і не поцілувалися? — Віра майже вигукнула це з таким шоком, ніби сталося щось неймовірне.

  — Ні, — наче чогось соромлячись відповіла я.

  — Ти що, зовсім дурна? — не стрималася Віра. — Як це не цілувалися?

  — Я просто не вмію, — виправдовувалася я. — І не знаю, як це має відбуватися... Але те, що він робив, було огидно, дуже огидно. Мені просто нудило від запаху цигарок.