Читати книгу - "Поміж руїн , Адріана Вокер"

Приїхавши до необхідної їй будівлі, вона помітила світло у вікні, що давало зрозуміти про його присутність. Зазвичай він залишався до пізна, але бували й виключення, такі як сьогодні.

Піднявшись ліфтом на восьмий поверх, вона поспішила до дверей, і лише біля них трохи пригальмувала. 

Який біс в мене вселився?

Та відступати було вже надто пізно, тому, зібравшись, вона декілька раз постукала в двері. Пройшло всього декілька секунд, а для неї це була ціла вічність, та коли вона вже хотіла відступити, втекти звідси як надалі, двері повільно відчинилися, а на порозі стояв Девіл. В халаті. З голим торсом. З мокрим волоссям. Та з єхидною посмішкою...

Боже, я, певне, збожеволіла...