Читати книгу - "Втрачена Імперія , LikoDan "

Їхній шлях почався одразу після того, як Фортуна розчинилася у світлі, залишивши їх самих перед вибором, який змінить усе. Тепер вони мали знайти Ворота Відродження — останній прохід до світу богів.

Шлях лежав через землі, де колись стояла імперія Тяньсин. Але тепер це була лише безкрая пустка, пронизана залишками магічної енергії. Повітря було важким, а земля мала дивний синюватий відтінок, немов сама природа все ще пам’ятала біль зникнення.

Лінхуей йшла попереду разом із Чжао Лінем. Поруч ішли Айсян, Юань Жень і Го Лянь. Кожен із них відчував, як енергія Фортуни змінила їх. Вони більше не були беззахисними, але їхня сила була іншою — не повною, а лише уламком того, що вони втратили.

— Це місце… — сказала Айсян, зупинившись. — Тут відчувається щось… живе.

— Ти маєш рацію, — підтвердив Го Лянь. — Ця земля не мертва. Вона… чекає.

— Чекає на що? — Лінхуей зупинилася і обернулася.

Чжао Лінь стояв трохи осторонь, мовчки вдивляючись у горизонт.

— На нас, — відповів він після короткої паузи.

Лінхуей глянула на нього. Він завжди здавався таким холодним, відстороненим. Але зараз у його погляді було щось інше. Щось, що вона не могла розгадати.

Вони рушили далі.

Їхній шлях пролягав через уламки старих храмів і напівзруйнованих палаців. Вони йшли мовчки, вдивляючись у символи, вирізьблені на каменях.

— Це знаки Тяньсин, — промовила Айсян, проводячи пальцями по старих письменах. — Ці слова говорять про те, що справжня сила не у володінні, а у гармонії.

Юань Жень усміхнулася.
— Ти хочеш сказати, що ми всі ці роки жили неправильно?

— Ми жили так, як нас навчили, — відповіла Айсян.

Лінхуей зупинилася біля каменю, на якому було вирізьблено символ у вигляді двох переплетених хвиль.

— Це знак єдності, — сказав Чжао Лінь, який підійшов ближче.

— Як ти знаєш? — Лінхуей здивовано поглянула на нього.

— Я читав про це, коли був молодшим, — відповів він. — Вважалося, що Тяньсин тримала баланс, бо розуміла, що всі стихії й енергії повинні працювати разом.

— Ти багато читаєш, — Лінхуей ледь усміхнулася.

Чжао Лінь знизав плечима.
— Доводилося. В імперії Лінсюе нас вчили не лише битися, а й мислити.

— Отже, ти не лише боєць, а ще й мислитель? — у її голосі з’явилася грайлива нотка.

Чжао Лінь на секунду затримав на ній погляд, перш ніж відвернутися.
— Можливо.

Вона дивилася на нього ще мить, відчуваючи щось нове, чого раніше не помічала.

Коли вони підійшли до місця, де мали бути Ворота Відродження, перед ними з’явилося величезне поле, в центрі якого піднімався древній вівтар. На ньому сяяли п’ять символів, що відповідали п’яти імперіям.

— Ось воно, — сказав Го Лянь.

Але щойно вони зробили крок уперед, повітря навколо змінилося. Світло стало темнішим, а земля почала тремтіти.

— Щось не так, — Лінхуей поклала руку на меч.

З вівтаря піднялися п’ять тіней. Вони не мали облич, лише сяючі очі, що пильно дивилися на них.

— Хто ви? — запитала Айсян.

Голоси тіней пролунали одночасно, ніби вони говорили єдиним розумом:

— Ви хочете пройти, але чи гідні ви?

— Що це означає? — Юань Жень стиснула кулаки.

— Кожен, хто хоче відродження, має спочатку прийняти свою правду.

Лінхуей раптом відчула, як її тіло стало важким, а перед очима виникли видіння.

Вона знову побачила батька.

— Ти завжди намагалася бути сильною, але ти не знаєш, що таке справжня сила, — сказав він.

— Це неправда! — вигукнула вона.

— Ти боїшся своїх почуттів. Ти боїшся довіритися.

Лінхуей відчула, як у неї стислося горло.

— Це не так…

— Ти боїшся любові.

Вона різко розвернулася і побачила Чжао Ліня. Його образ стояв поруч із нею, але він не був ілюзією.

— Ти не дозволяєш собі відчувати, бо боїшся, що це зробить тебе слабкою, — сказав він.

— Це не так! — крикнула Лінхуей.

Чжао Лінь підійшов ближче.

— Тоді доведи це, — тихо сказав він.

Лінхуей відчувала, як її серце калатає.

— Я…

Її руки тремтіли.

— Лінхуей, — м’яко сказав він. — Дозволь собі довіритися комусь.

Вона вдихнула. Їй було страшно. Але вона зробила крок вперед і поклала руку на його долоню.

У ту ж мить світло вибухнуло навколо них. Тіні розчинилися, а Ворота Відродження розкрилися.

Чжао Лінь стиснув її руку.

— Тепер ми готові.

Лінхуей подивилася на нього.

— Так.

Вони разом ступили вперед, а світ навколо змінився. Вони більше не були просто воїнами. Вони були тими, хто мав створити новий світ.