Читати книгу - "Академія трьох стихій , Ольга Іваненко"

- Ти маг, - професор присів поруч та почав діставати з валізи якісь незнайомі мені предмети. - Ти повинна бути готова до всього, інакше не виживеш в цьому світі.

- Я не збираюся бути чарівницею, - відповіла, з викликом дивлячись в очі вчителю. - Для мене уготована інша доля.

- Вона сама тобі про це повідомила? Або ти її поставила перед фактом?

- Яка різниця? – фиркнула я. - В мене немає магії. Я звичайнісінька.

- Та ну? - містер Фрост дістав непропорційно великий апарат, в порівнянні з розміром валізи іта навів одну з його антен на мене. - Це вімпам - хвильовий вимірювач магічних потоків. І він каже, що фонить від тебе, як від досвідченого мага четвертої, або, навіть, п'ятої категорії.

 - А скільки їх всього? Сто?

- Сім, - вчитель підійшов з приладом до води та став водити їм по повітрю, стоячи біля зруйнованого причалу.

Повірити в те, що в мені є потужний потенціал, я відмовлялася. Адже, мені здавалося, що більш пересічної людини, ніж я сама, на світі не було.

У дитинстві мене тато возив по гостям до своїх колег. І їхні діти, мої ровесники, творили таке, що в мене дух завмирав.

Я спостерігала за ними із захопленням та з заздрістю. Вони були магами. А я відчувала себе порожньою, нездатною, навіть, перо підняти в повітря.

І чому цей апарат зараз показує зворотне? Що в мені такого, що всі навколо твердять про мій дар, якого я не бачу.

Я подивилася на свої долоні. Самі звичайні. Завжди холодні та сухі. На кожній з них по п'ять пальців з короткими нігтями, які давно б показати майстру манікюру.

Не віриться, що вони можуть чаклувати.

- Родд, ти де застрягла? - гукнув мене професор. - Потрібна твоя допомога.

Довелося відволіктися від своїх думок та підійти до вчителя, не розуміючи, як прилив пов'язаний з вімпамом. Здавалося, що він щось не договорює.

- І чим я можу допомогти, якщо не розумію, що ми робимо? - я присіла біля апарату та стала стежити за шкалою на його екрані, яка злегка мерехтіла зеленим кольором.

- В мене є ще один, - він вказав на валізу, в якому це все містилося найбільш незвичайним чином. - Я з ним вирушу уздовж узбережжя. А ти будеш крутити цим датчиком та стежити за показаннями.

- Щось повинно помінятися? - я направила датчик на себе та переконалася, що стрілка різко сіпнулася від нуля та стала вказувати, десь на крайню третину шкали з незрозумілими символами.

- Не виключено, - кивнув професор та попрямував зі своєї валізою в сторону водного факультету. - Направляй вперед, щоб захоплювало обидві сторони моста. Дивись уважно, щоб не заснути. Коли стрілка сіпнеться, зафіксуй її в блокноті, описавши час, напрямок датчика та приблизний відсоток рівня шкали. І зверни увагу, цей пристрій не можна мочити, стеж за припливом.

- Ви думаєте, що в припливі теж може таїтися магія? - не розуміла я сенсу цього заняття. - І ще питання. Ви сказали, що це міст. Куди він вів?

Професор подивився на мене, похитав головою та, нічого не сказавши, пішов.

!!! Нагадую, що краще підписатися на автора, щоб потім не пропускати оновлення!!!!