Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

—То вона тобі подобалась тоді? — запитав Шаповал.

—Не знаю, напевно. Я завжди ставився до неї як до подруги. Принаймні я так думав.

—Якою вона була? – з цікавістю подивився на Артема Шаповал, склавши руки в замок.

—Вона завжди була дуже допитливою. Часто пробувала щось нове. Вона певний час робила чудові фото. Цікаво, вона й досі цим захоплюється?

—Таке враження, неначе ти закохався в неї.

—Та ні. Так, вона дуже вродлива, але, ні. Можу сказати, що подобається, та щоб закохатись в неї – оце навряд, — заперечив Артем, похитавши половою.

—Чому ні? Те як ти описуєш її – наводить мене на думку, що ти дійсно в неї закохався.

—Ні, це не так! – голосно заперечив Артем, підірвавшись з дивану, чим налякав Микиту.

—Гаразд, давай поки залишимо цю тему, — спокійно мовив Микита. — Я поговорю з менеджером. Спробуй запросити її на вечерю.

—Це ж проти правил. Нам не можна та й фанатам це не сподобається, — насторожився хлопець.

—Не хвилюйся, я владнаю цю ситуацію, — кивнув Микита,  заспокоюючи Артема.

—А тобі хтось подобається? — Антонов вирішив змінити тему, з цікавістю дивлячись на друга.

—Ні, давай не будемо обговорювати цю тему. Давай просто поговоримо з нею й з’ясуємо, що сталось з нею, — відмахнувся Микита й розвернувся до столу, поклавши руку на комп’ютерну мишку.

— Я не хочу наражати її на небезпеку.  Якщо ця інформація з’явиться в Інтернеті – журналісти їй спокою не дадуть. Та й деякі фанати можуть нашкодити їй.

—Ти впевнений? Ти ж знову можеш упустити свій шанс, — уточнив Микита.

—Її безпека для мене важливіша.

—Добре, як скажеш, — двері знову відчинились й у кімнату зайшов хлопець, невеликого зросту з пухкими щічками, попри це, він мав струнку й підтягнуту фігуру.

—Про що говорите? — поцікавився хлопець зі світлим волоссям.

—Ти коли встиг перефарбувати волосся? — здивувався Артем від вигляду друга.

—Щойно, — підморгнув хлопець й сів поряд з Антоновим.

—Та дівчина, що дзвонила мені – колишня подруга Артема і я хочу зустрітись з нею сьогодні, — Микита повернувся до гостя. — Здається, вона йому подобається. Якщо вона буде не проти, я б хотів зробити все, аби вони були разом.

—Ні, цього точно не буде, — запевнив Артем піднімаючись з дивану. Він підійшов до протилежної стіни й схрестив руки на грудях, опустивши голову до низу.

—Він правий, дівчина може постраждати.

—Я щось вигадаю, — Микита стояв на своєму.

—Це погана ідея, — запевнив його світловолосий хлопець, відкинувшись на спинку дивану.

—Спочатку потрібно з нею зустрітись.

—Слухай, ви не бачились з нею скільки? Років п’ять може й більше? Для чого вона тобі? Якщо в неї проблеми — нехай сама їх вирішує. Ви тут до чого? — Денис був приголомшений поведінкою друзів. Він бачив Артема таким розгубленим вперше, та й Микита не відставав від нього. Ніколи він не був таким наполегливим.

—Вона була закохана в Артема, але він відмовив їй, — пояснив Шаповал Денисові.

—І ви думаєте що вона й досі його кохає? Гадаю, вона вже й забула про нього. Залиште її, це може погано закінчитись, — Денис намагався переконати друзів не чіпати дівчину.

—Але, я вже домовився про зустріч.

—Ти думаєш, вона прийде? Мені здається вона й не зрозуміла навіть хто дзвонить до неї.

—Байдуже, ми вже домовились з нею про зустріч. Вона мені адресу навіть скинула.

—Добре, — Денис неохоче погодився з молодшим. — Але без охорони краще не ходіть до неї.

—Головне, щоб не злякалась побачивши натовп охорони, — посміхнувся Микита, звертаючись до Дениса, той з докором глянув на друга.

—Я поїду з вами!

—Добре, я піду, через півтори години треба буде забрати її, — Артем підійшов до дверей й взявся за дверну ручку.

—Через пів години біля виходу зустрінемось й поїдемо разом, — сказав Денис й Артем вийшов з кімнати. Денисові не подобалась ця ідея. Глянувши на Микиту — той лише знизав плечима.

—Не очікував я від тебе такого. Нехай він, а ти! — Денис з докором похитав головою.

—Краще так, ніж потайки від нас він зустрінеться з нею. Ти ж знаєш який він. Якщо щось надумав, то просто так не відступиться.

—Одне радує — він розуміє, що може піддати її небезпеці. Тому, гадаю, він буде обережний, — Денис підвівся з дивану й попрямував до дверей. Микита вимкнув комп’ютер й пішов за другом, зачинивши за собою двері.

Чорний фургон під’їхав до центрального входу в будівлю, де працювала Катя. Висока, скляна будівля, нараховувала сім поверхів. Перед центральним входом стежка була вимощена бруківкою, а по боках розміщувався зелений газон, також були розташовані дерев’яні лавки на залізних ніжках, з одного боку яких стояли сміттєві баки.