Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

 Натиснувши кнопку, що знаходилась з правого боку, екран телефону засвітився, провівши великим пальцем правої руки по екрану, телефон розблокувався. На дисплеї з’явилось меню набору телефону, після чого хлопець натиснув кнопку виклику й підніс телефон до вуха. Почулись гудки, через кілька секунд в слухавці почувся приємний жіночий голос.

—Алло?

—Катя Самсонова? — невпевнено запитав чоловічий голос.

—Хто ви? — в її голосі було відчутно напруження.

—Ти напевно не впізнала мене. Ми навчались з тобою в одному класі, я Артем Антонов, — легка посмішка з’явилась на тонких чоловічих губах.

—І що ж ти хочеш, Антонов Артем?

—Хотів би зустрітись з тобою, — Артем тремтячими пальцями зробив затяжку сигарети. Він дуже хвилювався, по голосу це було добре помітно.

—Назви хоч одну причину, чому я повинна погодитись на зустріч з тобою?

—Я випадково дізнався, нещодавно, що ти переїхала сюди в місто. Давно не бачив тебе, хотів зустрітись.

—Ви так і не відповіли на моє запитання, - Артем лише засміявся.

—Твій характер так і не змінився зі школи. З часом ти стала ще більше впертішою і недовірливою. Особливо, якщо це стосувалось незнайомих дзвінків – це завжди тебе насторожувало.

—Ви так добре знаєте мене, - насміхалась Катя. Пройшло декілька років відколи вони перестали спілкуватись, вона вже й забула як звучить його голос. Та з кожною його фразою в пам’яті спливали деякі спогади пов’язані з ним. Та вона переконувала себе, що це розіграш, не може такого бути. Навіщо вона йому зараз? Через стільки часу він згадав про неї. Вона сумнівалась, та в глибині душі подівалась на те, що це й справді він.

—Звичайно знаю. Пам’ятаєш, як ми займались з тобою математикою? Твоя мама випадково пролила на мене яблучний сік, - засміявся Артем, Катя насупила брови,  намагаючись згадати той вечір, та в пам’ять неначе навмисно не хотіла аби вона згадувала.

—Я тоді вперше залишився ночувати у вас вдома. Ми засиділись до пізньої години за домашнім завданням. Після історії з соком – твоя мама наполягла на тому аби випрати мої штани, а я залишусь у них на ніч. Я довго заперечував, та твій батько наполіг і я погодився. Я тоді ще на полу в твоїй кімнаті спав, ти дала мені свою піжаму з ведмедиками. Силоміць натягнула її на мене. А потім ми ще довго не могли заснути і твій тато постійно намагався нас вгамувати, а ти все рівно продовжувала свою гру. Тільки не можу зрозуміти – чи ти навмисне це робила, щоб позлити тата?

—Ні, мені подобалось дивитись на те, як один хлопець постійно ніяковів – щойно тато заходив до кімнати. А ще, тобі дуже личила та піжама з рожевими ведмедиками, - ніжно відповіла дівчина згадавши той вечір. Тоді ще й злива почалася, тому батько й наполіг на тому, аби Артем залишився у них.

—Ні, в мене були коричневого кольору ведмедики, це в тебе рожеві були, - заперечив Артем і Катя нарешті згадала, вона до останнього сподівалась, що це просто розіграш якийсь, але його голос, інтонація – завжди, коли він щось заперечував, його голос ставав на тон нижчим і вперто доводив свою  правоту неначе мала дитина. Так, це був той Артем, якого вона знала, з яким тривалий час товаришувала, аж поки вона не зізналась йому у своїх почуттях. Його теж можна було зрозуміти, він тоді був дуже популярний й вродливий, багато хто з дівчат мріяли зустрічатись з ним або хоча б повечеряти  з ним, або просто посидіти поряд.

—Минуло так багато часу, невже це дійсно ти? Бути такого не може. Це якийсь розіграш. Навіщо ви це робите? Хто ви? – дівчина почала панікувати, вона не могла повірити в це.

—Знаю, вибач, що раніше цього не зробив. Через свою роботу мені доводиться бути дуже уважним з ким спілкуючись, постійно тримаю в таємниці своє особисте життя, бо багато журналістів та й фанати дуже ним цікавляться. Не хотів щоб і ти потрапила в новини. Впевнений, що такого життя ти собі не хочеш, - з ніжністю говорив він. В куточку блакитних очей зібралась волога, вона міцно стиснула губи затамувавши подих аби вгамувати свої емоції.   

—Добре, давай сьогодні після роботи зустрінемось, —  погодилась дівчина.

—Тоді скинь адресу, де ти працюєш і о котрій тебе забрати.

—Добре, — Катю поклала слухавку. Артем довго дивився на дисплей на якому був номер Каті й не міг повірити в те, що знову чув її голос. Він не змінився, такий же ніжний як був і раніше. Втомлено прикривши очі, кинув сигарету на землю, черевиком потушив її, попрямував до Микити аби повідомити про майбутню зустріч з Катею.

***

Відкривши двері Артем увійшов в кімнату, де за столом сидів Микита й працював за комп’ютером. Почувши шурхіт дверей, хлопець повернувся й привітно посміхнувся.

—Що знову? Чому такий похмурий? — сидячи в кріслі, Микита звернувся до Артема, коли той присів на диван, що стояв біля стіни з правого боку від дверей.

—Я домовився про зустріч, вона скинула адресу. Не знаю з чого навіть почати розмову, — тихо мовив Артем дивлячись на свої руки.

—Я сам поговорю з нею, — запевнив його Микита.

—Ми так давно з нею не бачились. Вона завжди допомагала мені з математикою, — з наївною посмішкою говорив Артем. — Іноді я не слухав її, думками тоді я був далеко. А іноді я просто дивився на неї. З нею завжди можна було про що поговорити, вона завжди була дуже розумна. Я чомусь впевнений, що вона повинна зараз працювати в якісь престижній компанії.