Читати книгу - "Чорна тінь, Ана-Марія Еріш"

Місяць пройшов з дня весілля, і Реджинальд та Анастасія з кожним днем ставали лише щасливішими. Я справді була рада за них, адже дядько заслуговує на те, аби отримати велику родину. Він так довго був самотнім. Анастасія ж завжди підтримувала його, і я навіть здогадувалась, що тут справа в коханні. Виявилось, що це було взаємно. Тепер вони чоловік та дружина, а згодом в них народиться двійня. Якщо вірити Оракулу, то в них буде хлопчик та дівчинка. І вони вже навіть обирали ім'я. Амаранта жила ж з нами, а Тоні був поруч з коханою. Вона починала звикати до нової родини, а ще до своїх обов'язків принцеси. І як я і здогадувалася, дівчина відмовилася від трону, адже вона вампірша. Значить, королем чи королевою стане хтось з майбутніх дітей. І хоч ми з нею й подружилися, та я дуже сумувала за Амелію.                                                                                                                                                              

Особливо через те, що Аларік взагалі намагався обірвати всі мої спроби поговорити. Він казав, що його і так все влаштовує. Так, він розійшовся з Лулу, але це ще нічого не означало. А мене ж це починало відверто дратувати. Я розумію, що він ображений, і я справді винна, та може досить вже поводити себе як маленька дитина? Я була готова вибачитися, якби Аларік хоча б зі мною поговорив. І, на жаль, навіть поділитися своїми переживаннями мені не було з ким, адже Амаранта його майже не знала. Як мені не вистачало Емі в такі моменти. І взагалі я дуже сумувала за нею. Може варто поїхати у Валорію? Та це не знадобилося.                                                                                                                   

Я якраз була у своїй кімнаті, коли відчула дуже знайомий запах. Останнім часом я навчилась розрізняти його по різним расам та відчувати знайомі. Це був вампір. Використавши свою супершвидкість, я відчинила двері. Я вже остаточно звикнула до своєї нової сутності, і знайшла немало плюсів. Звичайно це була Амелія, тому я її міцно стиснула в обіймах. А вона майже не змінилася, лише стала поводити себе якось більш велично. Ще би, подруга освоює роль кронпринцеси, тому і має відповідати.                                                                                                                                       

- Емі як я скучила за тобою. А що ти тут робиш? - я її випустила з обіймів, пропускаючи в середину. - Не те, що я не рада тобі.                                                                                                                                

- Ми з Заком приїхали до вас погостювати. Сподіваюся, не проти? - я похитала головою. - От і Реджинальд так сказав. Він завжди радий друзями його племінниці. - але їм досі було не зручно, адже дядько якийсь час вважав, що Емі його донька. - До того ж я хочу познайомитися з Амарантою, бо ти ж знаєш мою цікавість. А тут така чудова можливість. Ти би бачила моїх маму з татом, як вони важко мене сюди відпускали.  Чогось боялися. Заку ледве вдалося вмовити їх, бо тут безпечно. Тим паче, він же ж поряд.                                                                                                                                                        

- А де він до речі? - поцікавилася я.                                                                                                                 

- Пішов привітатися з Аларіком, тому зайде пізніше. Ти ж знаєш, вони лише недавно почали відновлювати свою дружбу, адже Рік тепер знає правду про Зака. - посміхнулася Емі. - Так, а тепер швидко розказуй мені про все, що тут відбулося. Особливо про ваші незрозумілі стосунки з моїм братиком. І тільки спробуй щось пропустити.                                                                                                

Видихнувши, я приготувалася до довгої розмови. Але я була дуже рада, бо вона тут. Мені вдасться поділитися з нею всім, і навіть отримати пораду. Як добре, що в мене є така чудова подруга, яка завжди була поряд...